Реколекції Папи та Курії: розпізнати глибоке прагнення свого серця

Ісус, що сидить при криниці Якова та просить у самарянки: «Дай мені напитися», дивує нас, обеззброює нас здивуванням: юдей, що говорить з мешканкою Самарії, населеної дисидентами, з якими юдеї не погоджувалися. Нас дивує те, як Ісус звертається до нас, просячи: «Дай мені те, що маєш. Відчини своє серце. Дай мені те, ким ти є».

Такими думками о. Жозе Толентіно де Мендонса розпочав вступну конференцію в рамках духовних вправ Папи Франциска та Римської Курії, які відбуваються від 18 до 23 лютого 2018 р. в Аріччі поблизу Риму, куди Святіший Отець разом зі своїми співробітниками прибув у неділю ввечері. У першій реколекційній конференції, що мала назву «Учні здивування», португальський богослов та поет коментував першу частину розповіді з Євангелії від Івана про розмову Ісуса з жінкою при криниці.

Прохання Ісуса викликає в нас розгубленість, адже «це ми є тими, хто прийшов до криниці, щоб напитися», ми знаємо, що спрага є тягарем і потребою. Але Ісус, втомлений дорогою, сидить при криниці. На сторінках Євангелії тими, хто сидить і про щось просить, є жебраки. Також Ісус, як зауважив священик, «жебрає», а Його тіло зазнає труднощів щоденного життя.

Своєю втомою Ісус прийшов, щоб шукати нас. В «найглибшій пітьмі» нашої слабкості ми почуваємося «зрозумілими й розшукуваними в Ісусовій спразі». Це не є спрага за водою, але більша від тієї. Це спрага «досягнути всіх наших спраг, увійти в контакт з нашими ранами». Й Він просить нас: «Дай мені напитися».

«Чи дамо Йому? Чи дамо напитися одні одним?» – запитував проповідник, вказуючи на необхідність розпізнати й визнати, що ми є покликаними, бо це Господь проявляє ініціативу виходити нам назустріч. «Яким би великим не було наше прагнення, Боже прагнення є ще більшим», – зауважив священик, звертаючи увагу на те, що коли Ісус розповів правду про життя жінки, «це не принижує її, не паралізує. Навпаки, вона почувається зустрінутою, відвіданою благодаттю, визволеною Господньою істиною».

Підсумовуючи, о. Жозе заохотив учасників духовних вправ відчути Господні обійми, бо «Бог знає, що ми є тут». Він заохотив «вчитися благодаті, яка пробудить наше внутрішнє життя», нічого не очікуючи, лише того, що Господь хоче нам дати.

«Хто спраглий, нехай прийде до мене…» – ці останні Ісусові слова, записані в Книзі Одкровення, стали відправною точкою ранкової медитації в понеділок, 19 лютого, під час якої проповідник спрямував роздуми Святішого Отця й очільників Римської Курії до рамок тієї «повноти» та «безкорисливості» життя, які Божий Син пропонує людині, оцінюючи також її сьогоднішню відповідь на це.

Ісус обіцяє втамувати нашу спрагу, визнаючи, що ми ще не є звершеними й перебуваємо в процесі формування. Він знає про перешкоди, які нас сповільнюють, що ми є водночас, настільки «близькими до джерела, наскільки й далекими». В прагненні та спразі, за словами о. Жозе, присутні два протиставні почуття: притягання та віддаль, переміщення та пильність. У цьому контексті слід запитати: чи ми прагнемо Бога? Чи вміємо розпізнати свою спрагу? Чи присвячуємо на це час?

На основі біблійних та літературних текстів проповідник вказав на рамки спраги, як фізичної потреби й визнання наших обмежень та крайньої вразливості. «Спрага позбавляє нас подиху, вичерпує нас», – зауважив він, додаючи, що з цього стає зрозумілим, чому не є легко наражуватися на спрагу. На основі персонажа п’єси Еуджена Йонеску «Спрага й голод», священик описав особу, яку розриває «нескінченна порожнеча», неспокій, який, здається, ніщо не може вгамувати…

Такою є спрага сучасної людини, яка «перетворюється в надзвичайну невдоволеність, остиглість до всього того, що є суттєвим, у нездатність розрізняти». Сучасне споживацтво є «не лине матеріальним, але й духовним», а те, що наші суспільства накидають нам «споживацтво, як критерій щастя», перетворює прагнення у пастку: щоразу, коли сподіваємося задовольнити нашу спрагу покупкою, якимось предметом, володіння нею призводить до її знецінення, й це веде до зростання внутрішньої порожнечі. Отож, як ствердив о. Жозе, предметом нашої спраги є «відсутній предмет», однак, Господь не перестає повторювати: «Хто спраглий, нехай прийде, хто прагне, нехай п’є воду життя».

Підсумовуючи, проповідник вказав на те, що існують різні способи для того, щоб «обманути потреби та застосувати настановлення духовної втечі, ніколи не усвідомлюючи цього втікання». Часто «вишуканими аргументами віддачі та ефективності» пробуємо підмінити «глибоке слухання свого внутрішнього простору та розпізнавання власної спраги». Не існує «пігулок, здатних механічно вирішити наші проблеми». З цього випливає запрошення «сповільнити крок», «усвідомити свої потреби», щоб тамувати свою спрагу в Бозі.