У Ватикані обговорювали важливість суспільства участі

Папська Академія Соціальних Наук від 28 квітня до 2 травня 2017 р., провела пленарне засідання на тему «На шляху до суспільства участі: нові можливості для соціальної та культурної інтеграції». Папа Франциск надіслав учасникам зустрічі послання, що стало орієнтиром для їхньої праці.

У вівторок, 2 травня, у Ватикані відбулася прес-конференція, на якій були представлені результати праці пленарного засідання. В комюніке за підсумками прес-конференції йдеться про те, що учасники пленарної зустрічі розглянули, насамперед, поняття участі, боротьби з виключенням, соціальної і культурної інтеграції, а потім обговорили емпіричні явища, їхні причини та можливі рішення.

Йдеться про багатовимірні поняття і процеси, що відрізняються між собою, але, все таки, пов'язані різними способами. Участь у суспільстві може бути інституційною, або спонтанною. Виключення може бути як активним (наприклад, у випадку дискримінації за релігійною приналежністю), так і пасивним (наприклад, внаслідок серйозної економічної кризи).

Науковці зазначили, що найважливішим фактором, що перешкоджає соціальній участі, є зростаюча соціальна нерівність між обмеженими елітними колами та рештою населення. Статистичні дані про розподіл багатства вказують на величезний розрив між різними країнами та всередині країн. Особливу тривогу викликає той факт, що в Європі й Америці середній клас став значно слабшим, на відміну від інших країн, таких як Індія і Китай, де він зміцнився. Слід зазначити, що там, де погіршується становище середнього класу, представницька демократія перебуває під загрозою.

Незважаючи на все це, залишається можливим будувати краще «суспільство участі» завдяки встановленню допоміжної співпраці між політичною системою, яка прислухається до найменш захищених, цивілізованою економікою та асоціативними формами громадянського суспільства.

На завершення, члени пленарного засідання Папської Академії Соціальних Наук зазначили, що суспільство участі – це суспільство, яке захищає права людини, усвідомлюючи, що законодавство в галузі прав людини не може досягти утопічного проекту соціального перетворення, а може створити лише позитивні умови, в яких люди і групи змогли б діяти етично, тобто, мати можливість присвятити себе діяльності на користь спільного блага, а також розробляти нові соціальні ініціативи, здатні породжувати більшу соціальну інтеграцію.