2017-02-16 10:47:00

Назустріч 50-річчю енцикліки "Populorum progressio" (3)


У світлі того, що наприкінці березня виповнюється 50 років від дня публікації енцикліки «Populorum progressio» (Поступ народів) блаженного Папи Павла VI, пропонуємо цикл роздумів, присвячених цьому документові та його авторові, що відважно провадив Церкву в непростий період після завершення ІІ Ватиканського Собору. Сорокаріччю цієї енцикліки приурочив свою соціальну енцикліку «Caritas in Veritate» (Любов у Істині) Папа Венедикт XVI. Її перший розділ так і називається: «Послання енцикліки Populorum Progressio».

Венедикт XVI зазначав, що й по 40-ка роках після свого опублікування, енцикліка Populorum Progressio та її послання любові й істини залишаються актуальним, а змінилися лише терміни, якими сьогодні окреслюється проблема розвитку. Адже вона порушує ці теми з точки зору Традиції апостольської віри, без якої була б документом без коріння, а питання розвитку звелися б до виключно соціологічних даних.

Папа Ратцінґер також вказує на тісний зв’язок цього документу з вченням Другого Ватиканського Собору, зокрема, з Душпастирською Конституцією «Gaudium et spes». «Також і я, – пише Венедикт XVI, – прагну тут пригадати важливість Другого Ватиканського Собору для енцикліки Павла VI і для всього наступного соціального вчення Вселенських Архиєреїв. Собор поглибив те, що споконвічно належить до правд віри, а саме: Церква, будучи на служінні Богові, є на служінні світові, яке виражається у любові та істині».

Саме з цього починав Папа Павло VI, звіщаючи нам дві великі істини. Перша з них: Церква, усім своїм буттям та діянням, спрямована на сприяння цілісному розвиткові людини. Вона відіграє свою громадську роль, яка не обмежується лише її харитативною та освітньою діяльністю, і включає усі її старання на служінні сприянню людині і загальному братерству. Другою важливою правдою є те, що справжній розвиток людини стосується цілої людської особи в кожному її вимірі.

«Без перспективи вічного життя, – зазначає Венедикт XVI, – людський розвиток у цьому світі позбавлений подиху. Замкнений всередині історії, він підданий ризикові обмежитись лише до того, щоб якнайбільше мати, людство, таким чином, втрачає відвагу бути готовим до вищих благ, великих і безкорисливих ініціатив, спонуканих загальною милосердною любов’ю» (ч.11).

Людина не розвивається виключно власними силами, як також розвиток не може бути лише накиненим ззовні. Протягом віків часто вважалося, що створення інституцій є достатнім для того, щоб задовольнити право на розвиток. На жаль, зродилося надмірне довір’я до цих інституцій, ніби вони автоматично можуть осягнути поставлену ціль. У дійсності, пригадує Папа, інституції самі по собі не вистачають, оскільки цілісний людський розвиток є, насамперед, покликанням, вимагає трансцендентного погляду на людську особу, потребує Бога, без Якого розвиток або заперечується, або ввіряється тільки у руки людини, яка самовпевнено піддається спокусі самоспасіння, внаслідок чого розвиток стає нелюдським.

«Зв’язок між Populorum progressio та Другим Ватиканським Собором не означає розриву між соціальним вченням Павла VI та вченням Вселенських Архиєреїв, які були його попередниками, оскільки Собор є поглибленням того вчення у послідовності життя Церкви», – підкреслює Венедикт XVI, перестерігаючи від помилкового розділення соціальної доктрини Церкви на перед- і післясоборову, оскільки вона є єдиним вченням, послідовним і, в той же час, завжди новим. Правильним, натомість, є підкреслення особливості тієї чи іншої енцикліки, вчення того чи іншого Папи, але ніколи не втрачаючи з поля зору послідовності всього доктринального корпусу.

В той же час Венедикт XVI додає, що послідовність не означає замкненість у певній системі, але динамічну вірність. «Соціальна доктрина Церкви освітлює незмінним світлом дедалі новіші проблеми, які виникають. Це захищає як постійний, так і історичний характер цієї доктринальної “спадщини”, яка, разом зі своїми особливими характеристиками, є частиною завжди живої Церковної Традиції», – додає він, зазначаючи, що вона побудована на фундаменті, переданому Апостолами Отцям Церкви, а пізніше прийнятому і поглибленому великими християнськими учителями.

«У ній виражається пророче завдання Вселенських Архиєреїв по-апостольському провадити Христову Церкву і розрізняти нові вимоги євангелізації. Саме з цих причин Populorum progressio, включена у широку течію Традиції, сьогодні спроможна промовляти також і до нас» (ч.12), – писав Папа Ратцінґер.








All the contents on this site are copyrighted ©.