Щоденне життя з віри (3). З видань українського відділу Радіо Ватикану

Книжка «Щоденне життя з віри», видана в Німеччині 1978 року, в яку входять передачі Сестри Дениси Кекіс, Служебниці Непорочної Діви Марії, започаткувала нову серію передач, присвячену виданням українського відділу Радіо Ватикану.

Отож, повертаємось до сторінок «Щоденного життя з віри»:

Молитись... Молитва – це життя. Це все: любов, праця, страждання...

«Моліться без перерви. За все дякуй те: така бо воля Божа щодо вас у Христі Ісусі» (І Сол 5,17-18)

«Будьте в молитві витривалі й чувайте на ній у подяці» (Кол 4,2).

«А коли молитесь, не говоріть зайвого як ті погани; гадають бо, що за своєю велемовністю будуть вислухані» (Мт 6,5)

Молитва – це життя, рух, динамізм, енергія, дія. Молитва, хоч тиха, без слів – це порив душі до Бога. Молитва є людською силою, перед якою Господь не може встоятись. Недаремно, святі повчали, що Господа Бога може перемогти тільки молитва. Через Свого Сина Він дав людині цей дар: «Проси і отримаєш!» Навіть те, чого Бог не призначив на цей день чи на цю годину, можемо виблагати у Нього молитвою. Прикладом цього є чудо на весіллі в Кані Галилейській.

Молитва – це не просто розмова людини з Богом, це – діалог. Людина не була створена для монологу. Вона себе добре почуває в суспільстві, в громаді, в діалозі з іншими – а це обмін думками. У молитві людина говорить, а Господь відповідає. Людина говорить як вміє, відчуваючи в собі палку потребу, любов, заохоту до розмови.

Господь відповідає. Бог – це Дух, отож, Він відповідає душі людини. Його святе єство в Христі вже уподібнилось до людського єства, а через молитву спілкується з душею, що Його шукає і будує в ній «Своє Царство». Тоді злука з Богом на молитві, наповнює душу людини миром.

Господь Бог відповідає на молитву тієї тихістю і спокоєм, які відчуваємо тоді, коли віддаємо все в Його руки. Він відповідає нам також і фактами, змінюючи ситуацію задля наших прохань. Не завжди Він вислуховує нас, згідно з усіма нашими проханнями – і це ми добре знаємо! У більшості випадків лише в майбутньому розуміємо, чому Він не вислухав нас так, як ми Його просили, бо те, чого ми в Нього благали, насправді не було для нас найкращим.

Молитись – це не лише просити. Молитва може бути просьбою, але насамперед вона має бути звеличенням – актом любові! Молитва «Отче наш» є зразком, є підсумком усіх молитов. Якщо б ми її проказували із зупинками, з належною увагою, то збагнули б, що не потрібно нічого більше додавати, щоб звеличити Господа Бога та виявити наші потреби.

Молитва – це любов. Хто любить, той дає. Хто молиться – єднається з Богом, щиро Йому ввіряється і надіється, що його молитва буде прийнята. Душа підкоряється волі Божій, якою вона б не була!

«Якщо можливо, відверни від мене цю чашу...», але нехай буде твоя воля, не моя...» – молився Ісус.

Молитва – це труд. Молитва – це не лише розмова думкою чи словом, але також і дія, труд, акція, сила, енергія. Молитву можна порівняти з важелем. Давньогрецькому вченому Архімедові, який сформулював принцип дії важеля, належать крилаті слова: «Дайте мені точку опори і я переверну Землю!» Для людини в духовній сфері молитва є тим важелем, що може піднести її до Бога.

Єлисавета Лезер написала: «Кожна душа, що підіймається, підносить світ». Йдучи за її думкою, що молитва є тією силою, яка підносить людину до Бога, можемо сказати: Кожна душа, що молиться – це місце опори для важеля, що день у день підіймає світ до Бога.

У нашому щоденному житті, в громаді, вдома, на роботі, повсюди наша молитва є тим постійним виконанням наших обов’язків, які є для всіх очевидними. Якщо виконуємо з добрим наміром наші щоденні зайняття, призначені нам Богом, цього майже завжди вистачає, щоб сповнити наше життя молитвою. І ця міра є незмірною: любов Бога є безмежна і якщо за любов платиться любов’ю, то людина повинна би відплатити Богові за Його любов, любивши Його безмежно. Але ж людина – як земне єство, має свій кінець, то не може мати в собі нічого безмежного, отже, людина ніколи не може дійти до того, щоб задовільно любити Бога.

Якщо молитися – це виявляти любов, то людина буде молитися тим більше, чим більше буде любити. Тому-то й справжньою мірою буде: «молитися завжди, постійно». Життя – це злука з Богом, і це палка любов, це той повсякчасний стан, в якому душа бачить Бога в усіх речах, прагне того, чого хоче Бог, і живе єдино бажанням зустріти Бога в усьому живому і чинити Божу волю в цьому світі, аби дійти до повноти щастя в житті вічному.

Слід якнайкраще виконати все те, що нам належить зробити, бо ж воля Божа в тому, аби місце, де живуть Його діти, було гідне небесної спадщини.

Чи то домашній лад, чи розвиток і добробут суспільного життя, людська культура в усій її багатогранності – все це в Господніх задумах, співпрацюючи з якими ми стаємо будівничими кращого світу. У цьому ніхто не може вважати себе стороннім чи непотрібним.

Не важливо, яку роботу виконує людина, лиш би вона перетворювалась у молитву. Прості люди, оті, що розбивають каміння чи вимішують глину, можуть заслужено сказати: ми будували палаци чи величні храми... Чоловікові важче працюється, якщо в його домівці немає дружини, яка його підбадьорить, про нього подбає, догляне... Необхідно одне – щоб кожна людина була на своєму місці, визначеному їй Господнім задумом.

Молитва – це жертва. Якщо страждаємо, то для  того, щоб воно набуло надприродної цінності, непотрібно скаржитись чи виражати свій біль словами. Вистачить згода волі, щоб перетворити страждання в молитву. Вистачить внутрішнього наставлення.

Церква навчає нас коротких молитов, які дуже допомагають у важких хвилинах, як наприклад: «Господи, помилуй!», «Боже, прийди мені на допомогу!»,  «Ісусе, Маріє, Йосифе!», «Господи Ісусе Христу, Сину Божий, помилуй мене грішного!» і багато-багато інших. Хто не відчував, як у нього вливається надія, коли з вірою підіймав думку до Бога в хвилинах випробувань? А що ж сказати про псальми? Проказуючи їх, вчимось молитись.

Молитва – це життя. Це все: любов, праця, страждання...