Папа Франциск про дбання про спільний дім (39)

Роздумами над «Громадянською та політичною любов’ю» продовжується заключний шостий розділ енцикліки «Laudato si’» (Славен будь), в якому Папа Франциск ділиться думками про «Екологічні виховання та духовність». Він зазначає, що «турбота про природу» становить частину стилю життя, «здатного жити разом та у спільності».

«Ісус пригадав нам, – пише Наступник святого Петра, – що ми маємо Бога, як спільного Батька, через що ми всі є братами й сестрами. Братня любов може бути виключно безкорисливою, вона ніколи не може бути компенсацією за те, що інший робить або авансом з розрахунком на те, що він чинитиме. Саме тому стає можливим любити ворогів. Та сама безкорисливість спонукає нас любити й приймати вітер, сонце чи хмари, навіть якщо вони не підпадають під наш контроль. Через це можемо говорити про загальне братерство» (228).

За словами Святішого Отця, існує необхідність у тому, щоб ми наново відчули, що потребуємо одні одних, і що є відповідальними одні за одних та за світ, а тому «варто бути добрими та чесними». Вже «надто довго» ми перебуваємо в стані «моральної деградації», насміхаючись з етики, доброти, віри та чесності. Прийшов час визнати, «що ця легковажна поверховість виявилася малопридатною». А це тому, що «руйнування будь-яких основ суспільного життя завершується протистоянням один одного, щоби захищати власні інтереси», наслідком чого є поява «нових форм насильства й жорстокості», що перешкоджає розвиткові «справжньої культури дбання про довкілля» (229).

У цьому контексті Папа вказує на приклад святої Терези від Дитяти Ісуса, яка, заохочуючи нас прямувати вперед «малим шляхом любові», закликала не втрачати жодної нагоди для ввічливого слова, усмішки, найменшого жесту, який може посіяти мир та дружбу. «Інтегральна екологія, – додає він, – складається також з простих щоденних жестів, якими розбиваємо логіку насильства, визискування та егоїзму. Й, навпаки, світ крайнього споживацтва є, одночасно, світом знущання над життям в усіх його формах» (230).

Як зауважує Глава Католицької Церкви, любов, наповнена жестами взаємної турботи, є також «громадянською та політичною» і виявляється в усіх діях, що мають на меті «будувати кращий світ». «Любов до суспільства й заанґажованість у справу спільного добра є високою формою любові», яка стосується не лише міжособових стосунків, але й суспільних, економічних та політичних. «Щоб вчинити суспільство людянішим, гіднішим людської особи, слід наново оцінити роль любові в суспільному житті – на політичному, економічному та культурному рівнях, вчинивши її постійною та найвищою нормою діяння», – цитує Папа Франциск Компендіум Соціальної Доктрини Церкви, вказуючи на те, що «суспільна любов є ключем справжнього розвитку».

Отож, поряд з «важливістю малих щоденних жестів», суспільна любов спонукає «замислитися над великими стратегіями», здатними зупинити знищення довкілля та пробудити «культуру дбання», що зможе пронизати усе суспільство. І коли хтось розпізнає «Боже покликання» в тому, щоб разом з іншими включатися в цю суспільну динаміку, нехай пам’ятає, що «це є частиною його духовності, що є практикуванням милосердної любові, завдяки чому він дозріває та освячується» (231).

«Не всі покликані безпосередньо брати участь в політиці, але в лоні суспільства розквітає незчисленне розмаїття асоціацій, які діють на користь спільного добра, захищаючи природне довкілля та міське середовище», – підсумовує Папа, вказуючи на те, що завдяки їхній діяльності «розвиваються та відновлюються зв’язки і виникає місцева соціальна структура». «Таким чином, – додає він, – громада визволяється від споживацької байдужості. Це означає також і розвиток спільної ідентичності, історії, яка зберігається та передається. Таким чином, починаємо дбати про світ і про якість життя найбідніших, з почуттям солідарності й, одночасно, усвідомленням того, що живемо у спільному домі, який нам ввірив Господь Бог. Ці спільнотні дії, будучи вираженням жертовної любові, можуть перетворитися у інтенсивний духовний досвід» (232).