Папа Франциск про дбання про спільний дім (37)

«Екологічне навернення», – таким є заголовок третьої частини шостого розділу енцикліки «Laudato si’» (Славен будь), який називається «Екологічні виховання та духовність». Папа Франциск зазначає, що «велике багатство християнської духовності» становить важливий внесок у «зусилля оновити людство».

«Я б хотів запропонувати християнам деякі напрямні лінії екологічної духовності, – пише він, – які зроджуються з переконань нашої віри, бо те, чого нас навчає Євангеліє, має наслідки для нашого способу мислення, відчувань та життя». Як зауважує Святіший Отець, мова йде «не про ідеї», але, насамперед, про «мотивації, які походять з духовності», аби живити спонуки дбати про створений світ. Адже «неможливо заанґажуватись у великі речі» виключно на основі доктрини, «без містики, яка нас надихає», без особливої «внутрішньої спонуки», яка «мотивує, підбадьорює та надає сенсу особистому й спільнотному діянню».

«Ми повинні визнати, що ми, християни, не завжди збирали та помножували багатства, які Бог дав Церкві, в якій духовність не є відокремленою від тіла, ні від природи чи дійсності цього світу, але, радше, живе з ними та в них, у спільності з усім тим, що нас оточує» (216), – наголошує Глава Католицької Церкви.

Цитуючи свого попередника Венедикта XVI, який у проповіді з нагоди урочистого початку свого понтифікату говорив: «зовнішні пустелі помножуються у світі, тому що дуже просторими стали пустелі внутрішні», Папа Франциск вказує на те, що екологічна криза є «закликом до глибокого внутрішнього навернення». За його словами, слід визнати, що деякі заанґажовані християни, та люди, посвячені молитві, під видом реалізму та прагматизму «часто насміхаються із турботи про стан довкілля». Інші є пасивними й неготовими «змінювати власні звички».

«Їм, отже, не вистачає екологічного навернення, яке пов’язується з розвитком всіх наслідків їхньої зустрічі з  Ісусом у взаєминах з оточуючим світом. Жити покликанням бути охоронцями Божого діла є суттєвою частиною чеснотливого життя, це не є чимось факультативним чи другорядним аспектом християнського досвіду» (217), – стверджує Святіший Отець.

У цьому контексті Наступник святого Петра вказує на приклад святого Франциска з Ассізі, як пропозицію «здорових стосунків з створеним світом, як виміру цілісного навернення людини». Це вимагає також «визнавати власні помилки чи занедбання і розкаятися від щирого серця, змінитися зсередини» (218). Але, як додає Папа, для того, щоб «вирішити таке складне становище, як оте, перед яким стоїть теперішній світ», не вистачить «щоби кожен ставав кращим».

«Окремі люди, – пояснює він, – можуть втратити здатність і свободу перемагати логіку утилітарного мислення, піддавшись споживацтву, позбавленому етики й суспільної екологічної вразливості. На суспільні проблеми слід відповідати спільнотними мережами, а не просто збором індивідуальних благ». Тому, отже, «екологічне навернення, якого вимагається для створення динамізму тривалих змін, є також спільнотним наверненням» (219).

Таке навернення включає ряд наставлень, які поєднуються для того, аби розпочати великодушне дбання про довкілля. Насамперед, за словами Святішого Отця, воно включає вдячність та безкорисливість, тобто, «визнання світу, як дару, отриманого з любові Отця», наслідком чого є «безкорислива готовність до зречень та великодушних жестів», навіть якщо інші їх не бачать чи не признають.

Це включає також «усвідомлення того, що ми не відокремлені від інших створінь, але разом з іншими істотами формуємо всесвіт прекрасного загального сопричастя». Як зазначає Папа, віруючий споглядає світ «не ззовні, але зсередини», визнаючи узи, «якими Отець поєднав нас з усіми живими створіннями». Спричиняючись до розвитку «особливих талантів, які Бог дав кожному віруючому», екологічне навернення веде його до «розвитку своєї креативності та ентузіазму», щоб «подолати трагедії світу». Це означає інтерпретувати свою вищість «не як привід для особистої слави чи безвідповідального панування», але як «особливу потенційність», за якою слідує «велика відповідальність, що випливає з віри» (220).

«Різні переконання нашої віри, викладені на початку цієї енцикліки, допомагають нам збагатити сенс такого навернення, як усвідомлення того, що кожне створіння відображає щось Божого та передає нам послання чи впевненість у тому, що Христос зібрав у Собі ввесь цей матеріальний світ і тепер, воскреслий, перебуває в глибині кожної істоти, огортаючи її Своєю любов’ю та пронизуючи її Своїм світлом. Або ж визнання того, що Бог створив світ, вписуючи в нього порядок і динамізм, який людина не має права ігнорувати», – підсумовує Папа, запитуючи: «Чи ж читаючи в Євангелії про те, як Ісус, говорячи про пташок, каже, що «жодна з них не забута перед обличчям Бога» (Лк 12,6), ми й надалі зможемо знущатися над ними чи заподіювати їм кривду?» (221).