Папа Франциск про дбання про спільний дім (33)

Роздумуючи у п’ятому розділі енцикліки «Славен будь» над деякими напрямними лініями та вказівками до дій, Святіший Отець вказує на необхідність різних форм діалогу, серед яких – діалог між політикою та економікою. Як він зауважує, іноді, реакцією на різні перестороги є звинувачення у «ірраціональному пригальмовуванні людського прогресу й розвитку», однак, за його словами, «Йдеться про те, щоб відкривати шлях для різних можливостей, які не означають стримування людської креативності та її мрій про поступ, але, радше, по-новому спрямовують цю енергію» (191).

«Наприклад, креативніший та краще зорієнтований шлях виробничого розвитку міг би виправити диспропорцію між надмірними технологічними інвестиціями у споживання та недостатніми у подолання невідкладних проблем людства, або ж породити розумні та рентабельні форми повторного використання, відновлення функціонування та переробки відходів, покращити енергоефективність міст, тощо. Виробнича диверсифікації надає широкі можливості людському розумові, щоб творити й винаходити, захищаючи довкілля та створюючи більше робочих місць», – пише Святіший Отець, зазначаючи, що це був би «прояв креативності, здатної спричинитися до поновного розквіту шляхетності людської істоти» (192).

У цьому контексті Наступник святого Петра підкреслює, що якщо «сталий розвиток у деяких випадках і внесе можливості для зростання», то в інших слід допустити сповільнення, беручи до уваги «жадібне і безвідповідальне зростання протягом багатьох десятиріч». Відомо, що «неприйнятною є поведінка тих, які споживають і дедалі більше знищують, в той час, як інші ще не можуть жити згідно з власною людською гідністю». Тому «прийшов час прийняти певний спад у деяких частинах світу, подбавши про здорове зростання в інших» (193).

Але для того, щоб могли виникнути «нові моделі поступу», існує необхідність в тому, щоб «змінити модель глобального розвитку», що вимагає відповідального переосмислення того, чим є економіка та якою є її мета. «Не вистачить півзаходами знайти спосіб для поєднання дбання про природу з фінансовою віддачею, чи збереження довкілля з прогресом. У цьому випадку шлях компромісу є лише невеликою затримкою катастрофи. Мова йде про те, щоб по-новому окреслити поступ. Технологічний та економічний розвиток, який не вчиняє світ кращим, а якість життя – інтегрально вищою, не може вважатися прогресом», – наголошує Святіший Отець, перестерігаючи перед використанням гасел екологічної та суспільної відповідальності лише як відволікаючого маневру чи маркетингового ходу (194).

«Принцип максимізації прибутку, що намагається відокремитися від будь-яких інших підходів, є викривленням поняття економіки: таким чином зростає лише виробництво, не переймаючись тим, що виробництво відбувається за рахунок ресурсів майбутнього чи здоров’я навколишнього середовища; якщо вирубка лісу спричиняється до зростання виробництва, ніхто не розглядає в цих розрахунках втрат, пов’язаних з опустеленням території, знищенням біорізноманітності чи зростанням забруднення», – зазначає далі Папа, пригадуючи, що моральним можна вважати лише таке наставлення, при якому економічні та суспільні витрати на використання ресурсів довкілля, будуть прозорими та повністю покриватимуться «тими, хто їх використовує, а не іншими народами чи майбутніми поколіннями» (195).

У цьому контексті Глава Католицької Церкви намагається сформулювати деякі пропозиції для світу політики, пригадуючи, насамперед, про «принцип субсидіарності», який сприяє розвиткові «можливостей, присутніх на всіх рівнях», одночасно, «вимагаючи більшої відповідальності за спільне добро від того, хто має більше влади». «Це правда, – зауважує він, – що сьогодні деякі економічні сектори мають більше влади, ніж самі держави. Але неможливо виправдати економіку без політики, яка виявиться нездатною сприяти іншій логіці управління різними аспектами актуальної кризи». Адже, «логіка, в якій немає місця для щирої стурбованості станом довкілля» є тою самою, «в якій немає місця для турботи про інтеграцію найслабших» (196).

Це вказує на те, що ми потребуємо політику, що матиме широке бачення, вносячи «цілісний підхід». Дуже часто сама політика є «відповідальною за власну дискредитацію», наприклад, з огляду на корупцію. «Якщо держава не виконує своїх завдань в певному регіоні, то деякі економічні групи можуть представляти себе доброчинцями та здобути дійсну владу, почуваючись авторизованими не дотримуватись деяких норм, аж до створення різних форм організованої злочинності, торгівлі людьми, незаконного обігу наркотиками та насильства, які дуже важко викорінити», – перестерігає Папа, наголошуючи на тому, що «стратегія дійсних змін вимагає переосмислити цілісність процесів» (197).

«Політика й економіка намагаються обвинуватити один одного в тому, що стосується бідності та знищення довкілля. Але тим, чого від них очікують, є визнання власних помилок та пошук форм інтеграції, спрямованих на спільне добро. Бо якщо одні дбають тільки про економічну користь, а інші опановані лише збереженням та зростанням влади, то нам залишаться лише війни та двозначні угоди, в яких обидві сторони найменше перейматимуться збереженням довкілля та дбанням про найслабших» (198), – підсумовує Святіший Отець.