Папа Франциск про дбання про спільний дім (31)

Роздумуючи у п’ятому розділі енцикліки «Славен будь» над деякими напрямними лініями та вказівками до дії, Святіший Отець вказує на необхідність діалогу та прозорості в процесах прийняття рішень, зазначаючи, що «передбачення впливу на довкілля підприємницьких ініціатив та проектів вимагає прозорих політичних процесів та діалогу в той час, як корупція, що приховує дійсні наслідки для довкілля якогось проекту взамін за винагороду, часто веде до двозначних угод, які втікають від обов’язку інформування та поглибленої дискусії» (182).

Папа звертає увагу на те, що вивчення наслідків для довкілля не повинно бути наступним кроком після опрацювання проекту чи програми, але повинно відбуватися вже від початку, «в міждисциплінарний і прозорий спосіб, незалежний від будь-якого економічного чи політичного тиску». Воно має бути поєднаним з вивченням умов праці, можливих наслідків для здоров’я, для місцевої економіки та безпеки. «Таким чином, – додає він, – економічні результати можна буде передбачити у реалістичніший спосіб, зважаючи на всі можливі сценарії та евентуально випереджуючи необхідність більших вкладень з метою небажаних наслідків, що можуть трапитися».

За словами Глави Католицької Церкви, слід також шукати згоду між різними суспільними діячами, які можуть запропонувати різні перспективи та рішення, але упривілейовану роль в дискусії повинні відігравати мешканці заторкуваних місць. Така участь вимагає, щоб «всі були належно поінформовані про різні аспекти, загрози та можливості», і щоб рішення приймалося не лише в тому, що стосується початку проекту, але включало «постійний контроль та моніторинг». «Існує потреба щирості та істини в наукових та політичних дискусіях, не обмежуючись взяттям до уваги лише того, що із законодавчої точки зору є дозволеним чи ні» (183).

Коли ж «з’являються ймовірні загрози для довкілля», які стосуються теперішнього або майбутнього спільного добра, то необхідно, щоб «у кожному з можливих альтернативних варіантів рішення ґрунтувалися на співставленні між гіпотетичними загрозами та вигодами». Адже деякі проекти, без ретельного вивчення, можуть «глибоко заторкнути якість життя у певному місці з дуже відмінних між собою точок зору, як наприклад, непередбачене акустичне забруднення, зменшення оглядовості, втрата культурних цінностей, наслідки атомної енергетики». У цьому контексті слід зважати й на те, що «споживацька культура» може просувати поспішні рішення та сприяти приховуванню інформації (184).

«Під час кожної дискусії, яка стосується підприємницької ініціативи, слід поставити шерегу запитань, щоб змогти розпізнати, чи вона призведе до дійсного цілісного розвитку: З якою метою? Яка причина? Де? Коли? Яким чином? На кого це спрямоване? Чи існують загрози? Якою ціною? Хто і як покриє видатки? В цьому дослідженні є питання, які повинні мати пріоритет. Наприклад, ми знаємо, що вода – це обмежений та незамінний ресурс, а крім того – фундаментальне право, яке обумовлює здійснення інших прав. Це не піддається сумнівам та перевищує будь-які інші дослідження впливу на довкілля певного регіону» (185).

Святіший Отець пригадує, що декларація екологічного саміту, що відбувся 1992 року в Ріо-де-Жанейро, наголошує, що «там, де існують загрози важкої чи незворотної шкоди, брак повної наукової впевненості не може становити причину для відкладення дієвих заходів». Цей принцип покликаний захистити найслабших, «які мають замало засобів для захисту чи щоб здобути неспростовні докази». Отож, якщо об’єктивна інформація дає змогу передбачити «велику і незворотну шкоду», то навіть тоді, коли немає беззаперечних доказів цього, «будь-який проект слід зупинити чи змінити», змінивши якість доказу, тобто, подбати про «об’єктивний та вирішальний доказ того, що запропонована діяльність не завдасть великої шкоди середовищу чи тим, які його населяють» (186).

«Це не означає, – уточнює Папа, – чинити спротив будь-яким технологічним інноваціям, які дадуть змогу покращити якість життя населення. Однак, в будь-якому випадку непорушним повинно залишатися те, що рентабельність не може бути єдиним критерієм, який слід брати до уваги, і що тоді, коли з’являться нові елементи судження, починаючи від розвитку інформації, слід провести нове оцінювання за участю всіх зацікавлених сторін» (187).

«Існують дискусії щодо питань, як стосуються довкілля, в яких важко досягти згоду. Ще раз наголошую на тому, – підсумовує Глава Католицької Церкви, – що Церква не претендує на те, щоб визначати наукові питання чи зайняти місце політики, але заохочую до чесної і прозорої дискусії, щоб окремі потреби або ідеології не завдавали шкоду спільному добру» (188).