Папа Франциск про дбання про спільний дім (30)

Розглянувши на початку п’ятого розділу енцикліки «Славен будь» діалог щодо довкілля у міжнародній політиці, Святіший Отець переходить до теми діалогу в контексті оновлення національних та місцевих політик щодо довкілля. Адже не лише між країнами, але й всередині їх «необхідно визначити різні рівні відповідальності», тому питання довкілля та розвитку не можна розглядати лише у світлі «відмінностей між країнами», але слід приділити увагу «національним та місцевим політикам» (176).

«Перед обличчям можливості безвідповідального використання людського потенціалу, невідкладним завданням кожної держави є планувати, координувати, наглядати і карати в межах своєї території», – пише далі Глава Католицької Церкви, вказуючи на те, що «фактором, який діє як ефективний модератор» є право, що «встановлює правила допустимих дій у світлі спільного добра». За його словами, «здорове, зріле та суверенне суспільство» повинно накладати обмеження, спрямовані на запобігання, відповідне регламентування, нагляд над застосуванням норм, протистояння корупції, оперативний контроль і слушне втручання у випадку загроз. «Але політична та інституційна структура існує не лише для того, щоб виключити негативні дії, а радше для того, щоб заохочувати добрі, щоб стимулювати креативність, яка шукає нові шляхи, щоб сприяти особистим і колективним ініціативам» (177).

Трагедією Папа називає політику, зосереджену на досягненні миттєвих результатів, яку також підтримує по-споживацькому налаштоване населення. Відповідаючи на електоральні очікування, уряди не поспішають впроваджувати заходи, «які можуть заторкнути рівень споживання чи поставити під загрозу зовнішні інвестиції». А це сповільнює впровадження «далекоглядного плану дій стосовно довкілля». У цьому контексті Наступник святого Петра пригадує, що «велич політики виявляється тоді, коли у важких хвилинах здійснюються дії на основі великих принципів та думаючи про спільне добро у довготривалій перспективі» (178).

«В деяких місцевостях розвиваються кооперації для використання відновлювальної енергетики, які створюють умови для місцевої самодостатності та навіть продажу надміру продукції. Цей простий приклад вказує на те, що в той час, як існуючий світовий порядок виявляється безсилим у тому, щоб взяти відповідальність, місцеві інстанції можуть діяти по-іншому», – зазначає Святіший Отець, додаючи, що саме там може зродитися «більша відповідальність, сильне почуття спільноти, особлива здатність до дбання та великодушніша креативність, глибока любов до своєї землі, як також застанова над тим, що залишиться дітям й онукам». Ці цінності, зокрема, «глибоко вкорінені у тубільних народів».

Оскільки право, задля корупції, іноді виявляється безсилим, виникає потреба в «політичних рішеннях під тиском населення». За словами Папи, через неурядові організації та асоціації так званого третього сектору суспільство «повинно змушувати уряди розвивати суворіші нормативи, процедури та контроль», адже якщо «громадяни не контролюють політичну владу», то неможливо протистояти шкоді, завданій довкіллю. Крім того, муніципальні рішення будуть ефективнішими, якщо вдасться досягти порозуміння із сусідами щодо впровадження таких же заходів (179).

Слід також пам’ятати, що зважаючи на особливості кожної країни та кожного регіону, не існує універсальних рішень. Правдою є також і те, що «політичний реалізм» може вимагати «перехідних» заходів, які, однак, повинні супроводжуватися чітким планом та прийняттям поступово впроваджуваних зобов’язань. Але на місцевому чи національному рівнях завжди існує чимало завдань, як от впровадження енергоощадності, підтримуючи такі форми виробництва, які відзначаються «максимальною енергоефективністю та мінімальним використанням сировини», усуваючи з ринку продукти, «малоефективні з енергетичної точки зору чи з великим рівнем забруднення». Відповідні рішення також слід впроваджувати у такій галузі, як будівництво та транспорт.

«З іншого боку, локальні політичні дії можуть бути спрямовані на зміну споживання, розвиток економії сміття та розвиток використання вторинної сировини, на захист окремих видів та планування диверсифікованого сільськогосподарського виробництва зі сівозмінами. Можна сприяти покращенню аграрної сфери убогих регіонів шляхом інвестицій у сільську інфраструктуру, в організацію місцевих та національного ринків, у системи зрошення, у розвиток сталих аграрних технологій. Можна полегшити форми кооперування та громадської самоорганізації, які захищатимуть інтереси дрібних виробників та охоронятимуть місцеві екосистеми від розграбування. Можна зробити дуже багато» (180), – наголошує Святіший Отець.

Підсумовуючи ці роздуми, Папа також вказує на необхідність послідовності, адже «політика щодо кліматичних змін чи захисту довкілля не може змінюватися щоразу, як змінюється уряд». Осягнення результатів в цій ділянці вимагає безпосередніх видатків, у той час як їх наслідки навряд чи можна буде побачити за діяльності того самого уряду. Тому, «без тиску з боку населення та інституцій» завжди існуватиме зволікання з заходами навіть і тоді, коли ситуація ставатиме невідкладною. Для цього існує необхідність в політиках, готових взяти на себе цю відповідальність з усіма наслідками, відкинувши логіку миттєвих результатів. Але особа, яка на це відважиться, «зможе наново розпізнати гідність, дану їй Богом, та залишить після себе свідчення великодушної відповідальності» (181).