О. Франсіско де Паула Віктор – новий блаженний Католицької Церкви

У Бразилії відбулася беатифікації о. Франсіска де Паула Віктора, сина чорношкірої рабині, який понад усе любив Ісуса.

«Його життя було Євангелієм», – це речення вигравіруване на надгробній плиті в парафії о. Франсіска де Паула Віктора, бразилійського священика африканського походження. Це речення є підсумком життя нового Блаженного, беатифікація якого відбулася 14 листопада у Бразилії в штаті Мінас-Жерайс. О. Франсіско де Паула Віктор народився у 1827 році у Кампаньї, в згаданому бразилійському штаті.

Його історія починається з мрії, хоча у 19 столітті не кожен, будучи дитиною афро-американської рабині, міг на це наважитися, зокрема, в тогочасному бразилійському суспільстві, адже невільництво в Бразилії було скасовано лише 1888 року. Однак, посіяне зерно покликання проросло у серці Франсіска де Паула Віктор.

У християнській громаді Кампанья, землі святих і вірних свідків Євангелія, життєва стежина Франсіска починається з роботи на полях, а потім опанував кравецьке ремесло, в чому йому допомогла його хресна мама. Але це не було його покликанням і він, незважаючи на упередження щодо походження, долаючи різні перешкоди, вирішив прямувати дорогою священства.

«Його товариш із семінарії, описує його як молодого чоловіка з золотим серцем: «Його душа настільки біла, наскільки чорний колір його шкіри». Єрейські свячення він отримав у рідній Кампаньї, у 1851 році, маючи 24 роки, де залишився до 1852 року. Протягом 53 років, від 1852 і аж до своєї смерті у 1905 році о. Франсіско здійнював своє священиче служіння на парафії у Трес-Понтас.

Як зазначив кардинал Анджело Амато, Префект Конґреґації у справах святих: «Отець Віктор був великодушним і динамічним пастирем. Він відзначився на ниві катехизації та ревністю в уділенні Святих Тайн. На коні об’їжджав сільські місцевості, несучи духовне утішення в найвіддаленіші куточки, зокрема, запроваджуючи місяць на честь Пречистої Діви Марії. Від 1852 до 1905 року о. Франсіско охрестив 8790 новонароджених дітей землевласників та міщан і 383 дитини рабів».

Подбав про заснування школи та колегії «Пресвятої Родини». Пожертви, які йому давали, віддавав потребуючим. «Добрий пастир згідно Серця Христового, скромний вісник Євангелія та ревний вихователь молоді», – так Папа Франциск описав новопроголошеного Блаженного, вказуючи, що це надзвичайний приклад священика й пастиря з вродженим даром покори.

«Одного разу отець Віктор поїздом повертався з Кампаньї до Трес-Понтас. Люди очікували його приїзд з місцевим оркестром. У поїзді був також один генерал. Цей, думаючи, що ці заходи були призначені для нього, попросив о. Віктора нести його валізу, помилково вважаючи його носієм. З простотою святий священик ніс валізу генерала. Коли люди побачили свого пастиря, радісно вирушили назустріч. Тоді генерал запитав: «А хто це такий?»  Йому відповіли: «Отець Віктор. І ми зібрались, щоб його привітати».

О. Віктор не був зв’язаний речами цього світу – те, що отримував, роздавав потребуючим. Коли отримував пожертву, віддавав її першому бідному, якого зустрічав. Розповідається, як одного разу бідний повернувся назад, зазначаючи, що милостиня була надто щедрою. «Навіть, коли бракувало їжі, – зазначив кардинал Амато, – він довірявся Божому Провидінню, і несподівано їжа з’являлася завдяки щедрим дарам добродіїв.

Після його смерті один журналіст написав, що о. Віктор був «ковчегом милосердя і його життя стало променем світла, що повчає багатих бути милосердними і терпеливими до бідних».