Папа Франциск про дбання про спільний дім (18)

«Людський корінь екологічної кризи» – такою є тема третього розділу енцикліки «Славен будь» Папи Франциска, на початку якого він зазначає, що «опис симптомів не принесе жодної користі, якщо не визнаємо людського коріння екологічної кризи». Мова йде про «викривлений спосіб розуміння життя та діяльності людини», який «суперечить дійсності аж до її нищення» (101).

Зауваживши, що «людська істота не є повністю автономною», а її свобода «занедужує, коли віддається сліпим силам несвідомого, безпосередніх потреб, егоїзму та брутального насильства», Святіший Отець звертає увагу на те, що людині загрожує її ж таки могутність, яка не перестає зростати з огляду на технічний прогрес, у той же час, «не маючи засобів для контролю над нею» (105). Однак, «фундаментальна проблема», за його словами, є ще глибшою та полягає у «способі, з яким людство прийняло технології та їх розвиток разом з однорідною та одновимірною парадигмою».

«В такій парадигмі, – пояснює Папа, – вивищується поняття суб’єкта, який поступово, в логічно-раціональному процесі пізнає, а через це – також і опановує об’єкт, який перебуває назовні. Такий суб’єкт виражається через встановлення наукового методу з його експериментальним виміром, що вже цілком виразно є технікою опанування, володіння та перетворення. Так, ніби суб’єкт перебуває перед обличчям безформної дійсності, повністю доступної для його маніпуляцій».

Глава Католицької Церкви зауважує, що «втручання людської особи в природу» відбувалося завжди, але протягом довшого часу мало характер «супроводу та приймання можливостей, які випливають із самих речей», приймаючи те, «що природна дійсність дозволяє взяти від себе, немов з протягнутої руки». Тепер же бачимо намагання «видобути з речей все, що можливо, через втручання людської руки, яка має тенденцію ігнорувати та забувати про дійсність того, що має перед собою».

Наслідком такого наставлення стало те, що людина та речі перестали були партнерами, які простягають один-дному руку, перетворившись в суперників. З цього «легко» перейти до «ідеї нескінченного і необмеженого зростання», яка включає «брехню про невичерпність благ планети», спонукаючи її нещадно визискувати (106).

У світлі цього, за словами Папи, можемо стверджувати, що в основі багатьох труднощів сучасного світу лежить «не завжди усвідомлена тенденція» накладати методологію та цілі технонауки згідно з «парадигмою розуміння, яка обумовлює життя людей та функціонування суспільства». Наслідки цього проявляються «в усій дійсності, людській та суспільній». Це підтверджується «знищенням довкілля», яке є знаком «редукціонізму, яким в усіх вимірах уражене життя людини та суспільства».

«Слід визнати, що продукти, створені технікою не є нейтральними, тому що утворюють рамки, які обумовлюють стилі життя та спрямовують суспільні можливості в напрямках інтересів окремих груп впливу. Певні рішення, які здаються чисто інструментальними, у дійсності є рішеннями, які пов’язані з типом суспільного життя, який мають намір розвивати» (107).

На думку Святішого Отця, сьогодні годі думати про можливість «підтримати іншу культурну парадигму та послуговуватися технікою лише як засобом», адже «технократична парадигма стала настільки панівною, що дуже важко залишити збоку її ресурси», а ще важче ними користуватися, «не піддавшись опануванню їхньою логікою». Сьогодні стало «проти-культурним» обирати стилі життя, які ставлять перед собою «цілі, що принаймні частково можуть бути незалежними від техніки». Натомість тенденція техніки «зробити так, щоби ніщо не залишилося поза її залізною логікою» остаточно веде до обмеження «здатності приймати рішення, найавтентичнішої свободи та простору для альтернативної креативності індивідів» (108).