Отець Спадаро: Для Папи Франциска реформа Церкви – це відкритий процес

«Реформа Церкви від Франциска. Ігнатіянське коріння», – довга стаття під таким заголовком авторства о. Антоніо Спадаро, ТІ, побачила світ в останньому номері італійського єзуїтського часопису «Civiltà Cattolica» (Католицьв Цивілізація). Головний редактор журналу, який також бере участь у Синоді Єпископів, що триває у Ватикані, підкреслює, що «Папа Франциск – це Папа-єзуїт, і його бачення реформи Церкви відповідає баченню святого Ігнатія Лойоли», тобто того, що «реформа – це насправді духовний процес, який також змінює структури».

За словами о. Спадаро, понтифікат Папи Франциска є плодом ігнатіянських «духовних вправ», відповідно, «бачення реформи Церкви вкорінене у реформі життя, що є плодом духовних вправ». Для теперішнього Наступника святого Петра бути реформатором означає бути зосередженим не на собі, а на Господі, бути покликаним до пониження. «Якщо це буде не так, якщо це будуть лише ідеї, ідеальний проект, плід власних бажань, навіть добрих, то реформа перетвориться у чергову ідеологію змін», – зазначає автор.

Співбрат-єзуїт зазначає, що у Святішого Отця немає якоїсь «програми». Він прямує вперед «на основі духовного досвіду та молитви, якими ділиться в діалозі та порадах». Такий спосіб діяння в єзуїтській духовності називається «розпізнаванням», тобто, намаганням «розпізнавати Божу волю у щоденному житті». Завданням реформатора у такому контексті є «започатковувати чи супроводжувати історичні процеси».

На думку о. Спадаро, для Папи Берґольйо «реформувати означає запустити відкриті процеси, а не відтинати голови та здобувати нові сфери влади. Саме в цьому дусі розпізнавання святий Ігнатій та перші члени Товариства Ісусового підійшли до викликів Реформації». Тому, у Святішого Отця, не має якоїсь «теоретичної дорожньої карти», мова йде про шлях, на який слід ступити, про духовний досвід, який «перетворюється у конкретні кроки та дії». «Понтифікат Берґольйо та його бажання реформувати, – підкреслює автор, – не є і ніколи не буде виключно адміністративного порядку, мова йде про запуск і супровід процесів: деякі з них – швидкі та блискавичні, інші – до крайності повільні».

Очевидним прикладом цього о. Спадаро вважає теперішній, так би мовити, подвійний Синод на тему сім’ї, який задумувався, як процес, який «переживає постійний динамізм розпізнавання, що відкриває на майбуття. Зокрема, – додає він, – і на майбутнє реформи Церкви, що не є проектом, але вправою духа, яка бачить не лише чорне та біле». Це також означає «не боятися конфліктів», але «намагатися гармонізувати протиріччя».

Підсумовуючи, о. Антоніо Спадаро підкреслює, що згідно з Папою Франциском «реформа Церкви переживає сильну та плідну діалектику між духом та інституцією». Варто звернути увагу на стосунки між двома улюбленими визначеннями Церкви Папи Берґольйо: Церква, як Божий люд, що паломничає, та Церква, як інституція, «свята ієрархічна Церква-мати», згідно з визначенням святого Ігнатія Лойоли. «Реформа Церкви для Папи Франциска, по суті, полягає у тому, аби докладати зусилля на те, щоб свята ієрархічна Церква-мати завжди була вірним Божим людом, який прямує вперед», – зазначає автор.