Папа Франциск про дбання про спільний дім (6)

«Про те, що діється в нашому домі», – таку назву має перший розділ соціальної енцикліки Папи Франциска «Laudato si’» (Славен будь), яка присвячена проблемам людини і довкілля. Як підкреслює автор, богословські чи філософські роздумування залишатимуться пустодзвоном, якщо забракне співставлення із актуальним контекстом. Саме тому, у першу чергу потрібно «коротко розглянути те, що діється у нашому спільному домі» (п. 17).

«Також і ресурси землі пограбовані з причини такого розуміння економіки та комерційної і виробничої діяльності, яке пов’язане із миттєвим досягненням результату», – пише Святіший Отець, вказуючи на те, що втрата лісів, наприклад, включає втрату видів, які могли би в майбутньому становити «ресурси крайньої важливості» не лише для живлення, але й для лікування недуг та інших різноманітних потреб. Адже «різноманітні види вміщують гени, які можуть виявитися ключовими ресурсами для того, щоб у майбутньому розв’язати якусь людську потребу чи врегулювати якусь проблему довкілля» (п. 32).

Однак, не вистачить думати про різноманітність видів лише, як про «ймовірні ресурси, які можна використати», забуваючи про те, «що вони мають цінність самі в собі». «Кожного року, – зазначає Папа, – зникають тисячі рослинних і тваринних видів, яких ми вже ніколи не знатимемо, яких вже не зможуть побачити наші діти, бо вони – втрачені назавжди. Величезна більшість з них вимирає задля причин, які пов’язані з якоюсь людською діяльністю. Це через нас тисячі видів не прославлятимуть Бога своїм існуванням і не зможуть передати нам своє послання. Ми не маємо на це права» (п. 33).

Далі Глава Католицької Церкви звертає увагу на те, що нас, мабуть, більше хвилює інформація про зникнення якогось ссавця або птаха, зважаючи на те, вони є помітнішими. «Але для правильного функціонування екосистем, – зауважує він, – необхідні також гриби, водорості, черв'яки, комахи, рептилії та незліченна різноманітність мікроорганізмів. Деякі нечисленні види, яких зазвичай і не зауважуємо, в якомусь місці відіграють критичну фундаментальну роль для встановлення рівноваги».

За словами Святішого Отця, це правда, що людина повинна втрутитися, якщо якась геосистема «входить у критичну стадію», але сьогодні втручання людини в «таку складну дійсність», якою є природу, є такою, що «постійні катастрофи, спричинені людською істотою, викликають її поновне втручання». Таким чином, діяльність людини стає всюдисущою, з усіма притаманними цьому ризиками. «Створюється замкнене коло, в якому втручання людської особи з метою розв’язання певної трудності дуже часто додатково погіршує ситуацію», – стверджує Папа, наводячи приклад того, що багато птахів і комах, які вимирають задля використання токсичних пестицидів, є, у свою чергу, корисними для сільського господарства, а тому їхнє зникнення слід буде компенсувати якимось технологічним рішенням, яке «правдоподібно призведе до нових шкідливих наслідків».

Глава Католицької Церкви називає гідними похвали зусилля науковців і технологів, які намагаються долати проблеми, спричинені людиною. Але «спостерігаючи за світом, зауважуємо, що існуючий рівень людського втручання, яке часто перебуває на служінні фінансам і споживанню, у дійсності спричиняється до того, що ця земля, на якій живемо, стає біднішою та менше красивою, дедалі обмеженішою та сірішою, в той же час розвиток технологій та пропозицій споживання поступає вперед без обмежень. Таким чином, здається, що ми обманюємо себе тим, що зможемо замінити неповторну і невідтворну красу іншою, створеною нами» (п. 34).