Папа Франциск про дбання про спільний дім (3)

«Про те, що діється в нашому домі», – таку назву має перший розділ першої соціальної енцикліки Папи Франциска «Laudato si’» (Славен будь), яка присвячена проблемам людини і довкілля.

Святіший Отець звертає увагу на те, що «богословські чи філософські роздумування» про стан людства чи світу залишатимуться пустодзвоном, якщо забракне співставлення із «актуальним контекстом». Саме тому, перед тим, як «розпізнавати нові мотивації та вимоги, які віра вносить щодо світу, частиною якого ми є», він пропонує «коротко зупинитися над розглядом того, що діється у нашому спільному домі» (п. 17).

«Постійне пришвидшення змін людства і планети сьогодні поєднується із інтенсифікацією ритмів життя і праці», – пише Глава Католицької Церкви, зазначаючи, що хоч «зміни й становлять частину динаміки складних систем», сьогодні «швидкість, якої їм надає людська діяльність, контрастує з природною повільністю біологічної еволюції». До цього також слід додати, що цілі згаданих змін «не завжди зорієнтовані на спільне добро та цілісний і сталий людський розвиток». «Зміна є чимось бажаним, але починає викликати тривогу, коли перетворюється у деградацію світу та якості життя великої частини людства» (п. 18).

За словами Папи, частина суспільства після періоду сліпої віри у прогрес та людські здібності «входить у фазу більшої усвідомленості». Можемо зауважити зростання чутливості щодо пошани довкілля та дбання про природу, «дозріває щира і повня болю стурбованість тим всім, що діється з нашою планетою». У цьому контексті Святіший Отець пропонує огляд основних питань, які викликають неспокій, щоби «розпізнати, який внесок може зробити кожен із нас» у подолання цих проблем (п. 19).

Свої роздуми Наступник святого Петра розпочинає від проблеми забруднення навколишнього середовища та кліматичних змін, вказуючи на те, що «існують такі форми забруднення, які щоденно впливають на людей». Забруднення атмосфери призводить до широкої гами шкідливих наслідків для здоров’я, особливо – найбідніших, спричиняючи «мільйони передчасних смертей». Джерелом цього є паливо, яке використовується для огрівання, транспорту, промислові дими, забруднення ґрунтів і води промисловими відходами, добривами, пестицидами, гербіцидами, тощо… «Хоч технологія претендує на те, щоб бути єдиною розв’язкою проблем, будучи пов’язаною з фінансами, насправді вона нездатна розгледіти таїнство різноманіття взаємин, які існують між речами, через що іноді, розв’язує проблему, створюючи інші» (п.20).

«Слід взяти до уваги також забруднення, спричинене відходами, включаючи небезпечні залишки, присутні в різних середовищах», – зазначає Папа, вказуючи на те, що сьогодні щороку продукується «сотні мільйонів тон відходів», значна частина з яких не розкладається. Таким чином «земля, наш спільний дім», дедалі більше перетворюється у «величезне сміттєзвалище», так що багато старших людей лише «з ностальгією пригадують краєвиди», які сьогодні закидані сміттям. Святіший Отець також звертає увагу на пов’язане з цим явище накопичення шкідливих речовин в організмах, які живуть поблизу, яке відбувається навіть тоді, коли рівень наявності шкідливого елемента є низьким, у той час, коли якісь запобіжні заходи приймаються вже тоді, «коли відбуваються незворотні наслідки для життя людей» (п. 21).

У цьому контексті Папа Франциск пригадує одне з ключових понять свого соціального вчення: він зазначає, що вищезгадані проблеми пов’язані з «культурою відходів», яка заторкує як людей, так і речі, «швидко перетворюючи їх у відходи». «Зауважмо, наприклад, що більша частина паперу, який виробляється, викидається і не віддається на переробку», – пише він, підкреслюючи, що нам важко розпізнати «зразкове» функціонування екосистем: «рослини синтезують поживні речовини для травоїдних, ці, в свою чергу, є поживою для хижаків, які надають необхідну кількість органічних відходів, завдяки яким розвивається чергове покоління рослин». І навпаки, «промислова система наприкінці виробничого циклу і циклу споживання не розвинула здатності вбирати й наново використовувати відходи».

«Ми досі не змогли застосувати циркулярну модель виробництва, яка би забезпечувала ресурсами всіх, як також і наступні покоління, що вимагає максимально обмежити вживання невідновних ресурсів, вчинити поміркованішим споживання та максимізувати ефективність використовуваних засобів, повторно використовуючи і переробляючи. Вирішення цього питання є одним із способів подолання культури відходів, яка шкодить всій планеті, однак, зауважуємо, – зазначає Святіший Отець, – що поступ у цьому напрямку є й надалі дуже незначним» (п. 22).