Повчання Папи Франциска – компас для вихователів (58)

Чергові уривки з книжки «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн», в якій вміщено конференції про християнське виховання, які кардинал Хорхе Маріо Берґольйо – теперішній Папа Франциск – виголосив у столиці Аргентини 1999 року.

У першій частині нашої передачі повертаємось до книжки кардинала Берґольйо (теперішнього Папи Франциска) «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн», яку ми читаємо від лютого минулого року.

Він заторкує дуже актуальне питання глобалізації, яке крок за кроком охопило весь світ – Від Бангкоку до Буенос-Айреса, від Сіднею до Лос-Анджелеса чи Мадрида, молодь слухає однакову музику, дітей захоплюють ті ж самі «мультики», родини одягаються, харчуються і розважаються у тих же мережах. Кордони дедалі більше відкриваються для товарообороту та торгівлі. Засоби суспільної комунікації наближають до нас інші уявлення та ідеї, релігії та стилі життя.

Без сумніву, глобалізація  – це двозначна дійсність. Існує багато факторів, які спонукають нас скасувати культурні бар’єри, що перешкоджали признати спільну гідність людської особи та різноманітність особливостей, відмінностей, рас чи культур. Ще ніколи, як у наш час, людство не мало можливості створити солідарну й багатогранну всесвітню спільноту. Однак, з другого боку, байдужість до дедалі більшої суспільної незріноваженості, одностороннє нав’язування життєвих цінностей, стилів життя та звичок з боку деяких культур, які займають панівне становище, а також екологічна криза та виключення мільйонів людських істот від користей, які приносить розвиток, ставлять дуже серйозні запитання щодо поширення такої форми глобалізації. У цьому контексті створення однієї людської сім’ї – солідарної і братерської – і надалі є утопією.

Арихєпископ-митрополит Буенос-Айреса наголошує, що справжній зріст сумління людства не може ґрунтуватись на нічому іншому, як на діалозі та любові. Діалог і любов потягають за собою признання  іншої людини такою, якою вона є, прийняття різниць між людьми. Тільки таким чином можемо закласти фундаменти спільнотних цінностей: не претендувати, щоб інша людина підпорядковувалась моїм власним критеріям та першостям; не «поглинати» іншого, але признавати його життєві та духовні цінності, з радістю приймаючи цю відмінність, яка всіх збагачує.

Сказане можна розглядати також і в протилежному напрямку: як ми можемо діалогувати, як можемо любити, як можемо будувати щось спільного, при цьому не дозволяючи, щоб розчинився, втратився, зник мій особистий вклад? Якщо розглядати глобалізацію як нав’язування односторонніх та однакових для всіх цінностей, практик та товарів, то побачимо, що вона супроводиться інтеграцією, яку розуміють як культурне, інтелектуальне та духовне підпорядкування й імітацію.

Отже, підсумовує кардинал Хорхе Маріо Берґольйо, глобалізація ставила і ставить дуже серйозні виклики, на які не слід відповідати ізоляцією, до якої спрямовує байдужість та релятивізм, ані сліпим захопленням світом, який належить іншим.