Папа Франциск про дбання про спільний дім (1)

«“Laudato si’, mi’ Signore” – “Славен будь, о мій Господи”, – співав святий Франциск з Ассізі. У цій прекрасній пісні він пригадував, що наш спільний дім є немовби нашою сестрою, з якою поділяємо існування, й, немовби, прекрасною матір’ю, яка пригортає нас у своїх обіймах: “Славен будь, о мій Господи, за сестру нашу і матір Землю, яка дає нам поживу, підтримує нас та родить плоди, барвисті квіти та трави”. (п. 1)», – цими словами розпочинається енцикліка Папи Франциска «Laudato si’», присвячена турботі про наш спільний дім – Землю, яка вписується в довгу шерегу соціальних енциклік Римських Архиєреїв, починаючи від «Rerum Novarum» Лева ХІІІ.

Автор зазначає, що ця наша «сестра» тепер скаржиться на зло, яке їй завдаємо «безвідповідальним використанням і зловживанням благ, які в ній заклав Господь Бог». Ми виростали в переконанні, що «є власниками і панами», яким дозволено її грабувати, а тому «серед найбільше занедбаних убогих, які зазнають поганого ставлення, є наша гноблена і спустошена земля», в той час, як забуваємо, що «ми самі є землею». «Наше тіло складається з елементів планети, її повітря дає нам можливість дихати, а її вода оживляє нас і вгамовує спрагу» (п. 2).

Папа Франциск пригадує вклад своїх попередників. Коли п’ятдесят років тому, «світ коливався на межі ядерної кризи», святий Папа Іван ХХІІІ написав енцикліку, завданням якої було не лише виступити проти війни, але й надати мирну пропозицію. Його послання «Мир на землі» було звернене не лише до католицького світу, але й «до всіх людей доброї волі». «Тепер, перед глобальною деградацією довкілля, прагну звернутись до кожної людини, яка живе на цій планеті», – пише теперішній Наступник святого Петра, зазначаючи, що намагається «діалогувати з усіма в тому, що стосується нашого спільного дому» (п. 3)

Наступник Івана ХХІІІ блаженний Папа Павло VI, вісім років після появи «Pacem in terris», представляв екологічну проблематику, як кризу, яка стала «трагічним наслідком» позбавленої контролю діяльності людської особи, чим вона навіть створила загрозу сама собі, а промовляючи 1970 року до FAO, наголошував на необхідності «радикальної зміни в поведінці людини» (п. 4).

Святий Іван Павло ІІ, як пригадує Папа Франциск, вже у своїй першій енцикліці «Відкупитель людини» звертав увагу на те, що людина, здається «не відчуває іншого сенсу свого довкілля, крім того, яке служить для безпосереднього вжитку і споживання». Він закликав до глобального екологічного навернення, звертаючи, одночасно, увагу на те, що дуже мало зусиль докладається для того, аби «зберегти моральні умови справжньої екології людини». Серйозність знищення довкілля полягає також і в тому, що саме людське життя є даром, «який слід захищати від різних форм знищення», а будь-яке прагнення покращувати світ вимагає глибоких змін способу життя, моделей виробництва і споживання (п.5).

«Мій попередник Венедикт XVI, – пише Святіший Отець, – знову заохочував “викорінювати структурні причини поганого функціонування світової економіки та коригувати моделі зростання, які здаються нездатними забезпечувати пошану до довкілля”. Він пригадував, що світ не можна розглядати, беручи до уваги лише якийсь його окремий аспект, тому що “книга природи є одною і нероздільною”, включаючи довкілля, життя, статевість, родину, суспільні взаємини та інші аспекти». Тому, знищення природи «тісно пов’язане з культурою, яка формує людське співжиття». Папа Венедикт пригадував про те, що і природне, і суспільне середовища носять на собі рани, причиною яких є ідея про те, що не існує безумовних істин, що свобода не має границь, тобто, релятивізм (п. 6).

А далі в енцикліці «Славен будь» Папа Франциск робить щось незвичайного. Зауваживши, що вищенаведений вклад його попередників вміщає у собі «роздуми численних вчених, філософів, богословів та суспільних організацій, які збагатили думку Церкви», він вказує на те, що «не можемо ігнорувати того, що й поза Католицькою Церквою, також й інші Церкви та Церковні спільноти, як теж – інші релігії, розвинули глибоку стурбованість та цінну призадуму стосовно цієї теми». І в цьому контексті Святіший Отець цитує «дорогого Вселенського Патріарха Вартоломея, з яким поділяємо надію на повне церковне сопричастя» (п. 7).

Папа Франциск пригадує, що Патріарх Вартоломей вказав на необхідність того, «щоб кожен покаявся з приводу власного поганого ставлення до планети», адже кожен із нас, на своєму рівні завдаючи навіть малу шкоду, робить свій вклад у руйнування довкілля. За його словами, такі вчинки є гріхами і злочинами проти себе самих. Одночасно, Глава Константинопольської Православної Церкви звертає увагу на «моральне й духовне коріння проблем з навколишнім середовищем», а тому слід шукати не лише «технічні розв’язки», але змінювати людину, переходячи від споживацтва до жертовності, від жадібності до великодушності, від марнотратства до вміння ділитися (п.8-9).