«Хто вірує – той ніколи не самотній». Читання з енцикліки про віру (17)

Мандруючи сторінками енцикліки «Lumen Fidei», працю над якою розпочав Папа Венедикт XVI, а завершив Папа Франциск, ми дійшли до третьої частини, яка присвячена темі передавання віри. Продовжуючи тему Церкви, як «Матері нашої віри», черговий підпункт говорить про зв’язок між Святими Тайнами і передаванням віри. Автор зазначає, що Церква, як і кожна родина, передає своїм дітям «вміст своєї пам’яті». Як це зробити, щоб нічого не втратити? Живий контакт з основоположною пам’яттю ми отримуємо «через Апостольську Традицію, збережену в Церкві з допомогою Святого Духа».

«Щоби передавати чисто доктринальний зміст, певну ідею, напевне вистачило би лишень книги, або й повторення усного послання. Але те, що передається у Церкві, те, що передається її живим переданням, – це нове світло, яке народжується від зустрічі з живим Богом, світло, яке доторкається до людини зсередини, у серці, поглинаючи її розум, волю і почуття, відкриваючи її на живі стосунки в сопричасті з Богом та ближніми. Для передавання цієї повноти, – читаємо в енцикліці, – існує особливий засіб, який заторкує всю особу, тіло й дух, внутрішній світ і стосунки. Цим засобом є Святі Тайни, здійснювані в літургії Церкви. Через них передається втілена пам’ять, пов’язана з місцями та періодами життя, з усіма відчуттями» (п. 40).

Насамперед, передавання віри відбувається через Хрищення, яке може здаватися «лише способом, який символізує визнання віри», але це не так. Як навчає святий Павло, через нього ми «поховані разом з Христом», щоб разом з Ним воскреснути «у славі Отця», отримуючи нове життя. Ставши у Хрищенні Божою дітиною, християнин отримує також «доктрину, яку слід визнавати і конкретну форму життя, яка вимагає залучення всієї своєї особистості та спрямовує його до добра». Крім того, воно пригадує про те, що віра не є справою відокремленого індивіда, чимось, що здобувається своїми силами, але повинна бути отриманою, бо ж «ніхто не христить себе самого, як також ніхто не народжують сам-по-собі до життя. Ми були охрищені» (п. 41).

Все це відображено у елементах Святої Тайни Хрищення. Призивання Пресвятої Тройці вже від початку пропонує «підсумок шляху віри», занурення у воду, з одного боку, є символом смерті, вмирання старого «я», але з іншого – символом життя, лона, з якого народжуємося, наслідуючи Христа. «Христова дія, – підсумовує Папа, – заторкує нас у нашій особистій дійсності, радикально нас перемінюючи, вчиняючи усиновленими Божими дітьми, учасниками божественної природи; перемінюючи, таким чином, всі наші взаємини, наше конкретне місце у світі та всесвіті, відкриваючи їх на Своє ж життя у сопричасті» (п. 42).