2015-05-27 09:41:00

Папи миру. Спадщина святих Івана ХХІІІ й Івана Павла ІІ та Папа Франциск (31)


Іван Павло ІІ до останньої миті сподівався, що вдасться запобігти черговому збройному конфліктові, наслідки якого могли бути дуже непередбачуваними.

За підсумками зустрічі союзників, що відбулася 15 березня 2013 року в Арізоні, було поширено заяву, в якій йшлося про те, що «багатий талантами народ, культура та великий потенціал Іраку захоплені Саддамом Хусейном», режим якого, за словами авторів звернення, країну «з довгою і гордою історією» вчинив «парією міжнародної спільноти», що утискає своїх громадян, здійснює агресію щодо сусідів і становить загрозу для регіону та всього світу, оскільки чинить перешкоди для інспекторів ООН, призначених перевіряти знищення наявної зброї масового знищення. «В цих умовах, – заявили союзники, – ми урочисто зобов’язуємося допомогти іракському народові побудувати новий Ірак, у мирі з собою та з сусідніми країнами. Іракський народ заслуговує бути визволеним від непевності й тиранії». Війна вже стояла при дверях.

У неділю, 16 березня 2003 року Іван Павло ІІ опівдні з’явився у вікні робочого кабінету в Апостольському палаці, щоб промовити до народу, зібраного на площі Святого Петра, слова, які перш, ніж з уст, випливали з його серця. Це був заклик, якій увійшов у історію, як «“Ангел Господній” того, який вижив». Вже сама його постава промовляла до світу, вказуючи на моральний обов’язок і на невідкладну необхідність сказати рішуче «ні!» проти війни: його ясний погляд одночасно здавався віддаленим, немовби перед його очима перебігали жахіття минулого.

«Сьогоднішня літургія, – сказав Папа, – ставлячи перед нашими очима таємничу подію Переображення, дає нам змогу відчути силу його світла, яке перемагає темряву сумнівів і зла. В цій перспективі віри прагну повторити свій невідкладний заклик помножити молитви й покуту, випрошуючи в Христа дар Його миру. Без навернення серця немає миру».

Іван Павло ІІ звернувся до обох сторін конфлікту: «Найближчі дні стануть вирішальними для іракської кризи. Молімося, отож, до Господа, просячи Його спрямувати сторони та стежки сміливості й далекоглядності. Очевидно, політичний провід Багдаду має невідкладний обов’язок повноцінно співпрацювати з міжнародною спільнотою, щоб усунути будь-які причини збройної інтервенції. До них звернений мій наполегливий заклик: пріоритетом завжди повинна бути доля співгромадян. Але також, – вів далі Папа, – хочу пригадати країнам, членам ООН, особливо тим, які входять до Ради Безпеки, що застосування сили становить останній захід, після того, як вичерпано всі інші можливості для мирної розв’язки, відповідно до принципів Хартії ООН».

Усвідомлюючи «жахливі наслідки, які міжнародна військова операція може мати для населення Іраку та для рівноваги в усьому регіоні Близького Сходу», беручи до уваги можливий спалах екстремізму, Глава Католицької Церкви наголосив: «Усім кажу: ще є час для переговорів, ще залишилося місце для миру; ніколи не запізно зрозуміти одні одних і продовжувати переговори. Замислитися над своїми обов’язками, заанґажуватися у дієві переговори не означає принижуватися, але – відповідально трудитись на користь миру».

Ці слова Папа підсумував, вказавши на християнське розуміння миру, зазначаючи: «Ми, християни, переконані, що справжній і тривалий мир не є лише плодом необхідних політичних угод та порозумінь між особами та народами, але – Божим даром для тих, Які Йому підпорядковуються та смиренно і вдячно приймають світло Його любові».

В цей момент здавалося, що втомлений довгим і виснажливим закликом, Іван Павло ІІ розпочне проказування молитви «Ангел Господній», після яких – згідно із звичаєм, привітає паломників, зібраних на площі Святого Петра... Він же, натомість, відчував необхідність ще щось сказати, щось такого, що випливало не лише з його учительського уряду та моральної авторитетності, пов’язаних з Перовим служінням, але з конкретного і жахливого особистого досвіду.

«Я належу до покоління, яке жило під час другої світової війни та пережило її, – закликав Папа. – На мені лежить обов’язок сказати всім молодим, всім, хто молодший від мене, які не мали цього досвіду: Нехай ніколи більше не буде війни!, – як казав Павло VI під час свого першого візиту до ООН. Ми повинні зробити все можливе! Ми знаємо, що мир будь-якою ціною неможливий, всі знаємо, якою великою є ця відповідальність. Отож – слід молитися і чинити покаяння!».

___________________________________

За матеріалами: Fabrizio Nina, Gasparroni Fausto, “I papi della pace. L'eredità dei santi Roncalli e Wojtyla per papa Francesco”, Rizzioli 2014.








All the contents on this site are copyrighted ©.