Молитовне роздумування у Велику П’ятницю

Цими днями усі ми глибоко й молитовно переживаємо пам'ятні дні страстей Христових. Вдумуємося у велику Божу любов, у безмежну Господню любов до нас, грішних.

І сьогодні у наших роздумах, думкою і серцем полиньмо на Голготу, станьмо під хpecтoм і глибоко задумаймося. Погляньмо на простий дерев'яний хрест. Послухаймо, що нам той хрест говорить. Нехай глибоко увійде у наші серця безмірна жертва нашого Божественного Учителя. Забудьмо про тисячі справ нашого земного життя. Перестаньмо ганятися за примарою щоденного щастя. Залишімо боротьбу за земні маєтки, бо усе людство, хоча й намагається, але не може забути, що Христос умер за всі Народи, що Христова смерть є нашим життям, Його хрест є нашим ключем до неба. Пам'ять про цю першу Велику П'ятницю є незгасаюча, як сонце на небі.

Христа засудженого на  смерть, катованого і зневаженого ведуть на розп’яття.

«І привели його на місце Голготу… тоді розп’яли його. Була ж третя година, коли розп’яли його. І розп’яли з ним двох розбійників. І прохожі хулили його. А як настала шоста година, темрява наступила по всій землі аж до дев’ятої години» (пор. Мк 15, 22-33).

За нашим часом – це третя година після півдня, бо за єврейським відліком часу день має дванадцять годин і ніч має дванадцять годин. День триває від шостої години ранку до шостої години вечора, а ніч – від шостої години вечора до шостої години ранку. Перша година – це наша шоста година, третя – наша дев’ята година, шоста – наша дванадцята година, дев’ята – наша п’ятнадцята година.

Отже, вийшовши від Понтія Пилата, після того як управитель виніс присуд, рушили до здійснення присуду. Це було в Західній частині Єрусалиму, біля міських воріт. У старі часи, а теж і в Середньовіччі, смертні кари відбувалися спершу поза містом, а потім біля міських воріт, щоб більше людей бачили і боялися вчинити такий самий вчинок, за що ті були покарані. Так було і в Єрусалимі. Римляни здійснювали смертні кари поза мурами міста, але близько міських воріт, де проходило найбільше люду.

Було це місце біля західних воріт Єрусалиму. Стара, полишена каменоломня, залишена тому, що більше не було якісного каміння, в якій залишилося багато заглиблень, дір. Здалеку виглядало, як людський череп. Тому римляни називали його Калварія, від слова “calvariam”, а євреї його звали “Gûlgaltâ”, що на арамейській мові теж означає череп. Наші перекладачі переклали його, так як пише в Євангелії: «І привели його на місце Голготу, що значить Череп-місце, та дали йому пити вина, змішаного з міррою, та він не прийняв» (Мк 15,22). Ісус хотів прийняти смерть за нас цілком свідомо!

Роздягнули.  Поклали кожного на його хрест. Було чути крик, удари молотка. Цвяхи продирали руки і ноги, кров бризкала на всі боки. В страшних муках Ісус і ті, що були з Ним розіп’яті, прибиті до хреста. Тоді їх підняли, а хрести були поставлені у діри, які для цього були відповідними, лицем поверненим до міста, до Єрусалиму. Ісус з хреста дивився прямо на Єрусалимський храм, на євреїв, як жертвують пасхального агнця, щоб могти вечеряти, адже вечером у п’ятницю починалася субота. А Він, як Пасхальний Агнець, помирав за світ…

Ісус, розп’ятий на хресті, висів і молився. Молився за тих, які Його розпинали, молився за нас, за всіх грішників світу: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк 23,34). Отче, відпусти їм…. А люди, його неприятелі, стояли біля хреста. Насміхалися з нього. Насміхалися з Його довір’я до Отця Небесного. Насміхалися з Його діяння: «Інших спасав, - себе спасти не може» (Мт 27,42). «Нехай зійде з хреста … Він покладався на Бога, нехай же Бог визволить його нині, якщо він його любить» (Мт 27,43). Як Його боліло! Не знаємо, що більше болить, духовні терпіння чи фізичні? Немічний, не може поворухнути ні рукою, ні ногою, висить між небом і землею. Оточений своїм неприятелями, але відданий і вірний! Повністю покладаючись на Отця Небесного.

Неподалік стоїть невелика групка жінок. Під хрестом – Марія, Його Мати, Марія Магдалина і апостол Іван, якого Ісус любив і який любив Ісуса… А інші? Де інші? Юда повісився. Їх залишилося лише одинадцять. Іван під хрестом. А де інші? Закриті в кімнаті Тайної Вечері, тремтять від страху, лякає їх і найменший шум. Учитель схоплений і розіп’ятий. Тепер вони на черзі. Все розпалось, виявилося, що нічого не вартувало те, що вони все залишили і пішли за Ним. Тепер, коли треба було зібрати плоди цього, Учитель розп’ятий і вбитий. Ісусові важко… Що було важче слухати образи, чи важче дивитися як залишився сам з одним учнем. З них дванадцятьох, які заклиналися, згадаймо лиш Петра: «Навіть якби я мав з тобою вмерти, не відречуся тебе!» (Мт 26,35). Згадаймо Тому, коли Ісус рушив до померлого Лазаря: «Ходімо і ми з ним, щоб разом умерти» (Ів 11, 16). Від всієї тієї великодушності тепер не залишилося нічого…

Ісус висить на хресті. Кров тече, а рани печуть, терновий вінець врізається в голову, спрага щораз збільшується від втрати крові, тіло пробує компенсувати втрачену рідину, уста сухі і тріскають, язик прилипає до піднебіння. В одну мить промовив: «Спраглий я!». Але не було співчуття. «Подали йому до уст настромлену на тростину губку, просяклу оцтом» (Ів 19,29). І скоштувавши промовив: «Отче, у твої руки віддаю духа мого!» (Лк 23,46). ««Звершилось»; і схиливши голову віддав духа. В п’ятницю, після обіду, в 15 годині люди вбили Сина Божого…

Поклонімося Ісусові, який помер за нас! Сьогодні черги людей приходять поклонитися Ісусові. Кожен з своєю особистою поставою, молитвою, виразом. Але для всіх є спільним: «Ісусе, дякую Тобі, що за мене помер!».

Повернімося на Голготу. Ісус мертвий, двоє розбійників ще живі. Тут є і один приятель Ісуса – Йосиф з Ариматеї, який «сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса» (Мр 15,43); бажає, щоб Ісус був достойно похований. У кримінальному праві, відповідальним за тіло є суддя, який виніс смертний вирок. Римляни, які мали витончене відчуття правди, не так легко, без перевірки видавали тіло покійного. Що якщо він ще живий? Пилат і сам здивувався, що так швидко помер. Але Ісус був збичований; втратив багато крові; сила ослабла настільки, що тіло в одному моменті повисло на руках; дихання було все важче і важче. Ісус помер, як сьогодні свідчать медичні фахівці, від удушення.

Пилат посилає сотника, який надглядав за звершенням смертної кари, вивідати справу. Вояки знову прийшли до розп’ятих. Двоє розп’ятих з Ісусом були ще живі – переламали їм голінки. Побили, поламали їм кості. Оскільки невдовзі розпочиналося свято Пасхи, всі були зацікавлені, щоб це все вирішилось, забралось звідси, почистилось, адже починається велике свято, коли треба славити Бога. Ісус є мертвий, «один з вояків проколов йому списом бік», – каже євангелист Іван: «потекла негайно ж кров і вода» (Ів 19,34). Гемоліз є ознакою того, що життя зупинилося і кров розпадається… Іван тут має ще одне велике пророче зауваження, згадує Мойсеєве розпорядження, що пасхальному ягняті ні одна кістка не може бути переломлена. І в той час, коли вояки ломлять кості і одному, і другому з Ним розп’ятим, Ісусові кістки залишаються цілими. Він є Пасхальний Агнець! Цьому відповідає пророцтво: «Кістка його не буде поламана» (Ів 20,36). Сотник повертається, Йосиф з Ариматеї отримує дозвіл взяти тіло Ісуса.

Часу залишилося мало. Всі бояться, коли з храму почується звук труби, що сповістить завершення всього і початок найбільшого свята Пасхи. Швидко помили тіло, загорнули його в пової, помастили мішаниною смирни та алоє, які приніс Никодим, таємний учень Ісуса. Але де Його покласти? Ісус немає свого гробу, немає нікого в Єрусалимі. Гріб запропонував Йосиф з Ариматеї (ота смілива людина!).

Голгота, як ми вже згадували, була поза мурами міста. Тут вже починалися міські сади. Навіть найближчим був сад Йосифа Ариматейця, якихось сто метрів. Він тут для себе з висік гріб у скелі. Запропонував Ісуса покласти до цього гробу. Поклали Його, прикотили камінь. Гріб спереду мав кам’яну шину, а камінь був круглою кришкою гробу, яка котилася по цій шині, і на той спосіб легше було відкривати і закривати гріб. Євреї вимагали запечатання каменя, щоб учні часом не вкрали Ісуса. Пилатові вже всього досить: «Маєте сторожу, ідіть і забезпечте, як знаєте» (Мт 27,65). Розгнівав їх і надпис, що його прибили над Ісусовою головою: «Ісус Назарянин Цар Юдейський» (Ів 19,19), написаний трьома мовами: латинською, єврейською та грецькою.

Але тепер Ісуса кладуть до гробу Йосифа Ариматейця, який складався з двох відділень. Все зроблено нашвидкуруч, коли перейде свято закінчать поховання. Лиш встигли закрити гріб, пролунав звук труби з храму, розпочалася Пасха, всі відпочивали.

Ісус лежить у гробі.

Що було далі? Жінки дивилися де його поховали. Надіялися, що коли перейде свято, в неділю рано-вранці це поховання закінчать.

Що було з хрестами? Воїни їх покидали у велику яму на самій Голготі. Що було з нещасними розбійниками не знаємо. Можливо і їх кинули до тієї ями… Назагал все було чисто, впорядковано, свято могло розпочинатися. Все відпочиває, Ісусове тіло лежить у гробі непорушно на кам’яній плиті багатого гробу. Сповнилося пророцтво пророка Ісаї: «Був залічений до злочинців, а гріб його між багатими». (дов.перекл.)

Ніхто не знав як це сповниться! Проте, як побачимо, Ісус третього дня встав з гробу, Воскрес!

Що тепер є з Голготою? Що сталося з гробом, з хрестом? Над Голготою та Ісусовим гробом – гробом Йосифа з Ариматеї, накриті зведено велику базиліку. Спершу це бувсобор, який збудував цар Костянтин, а згодом хрестоносці. Таким чином, сьогодні під одним дахом, в одній базиліці –Голгота та Ісусовий гріб. Віддалені одне від одного дещо менше, ніж сто метрів. Мати царя Костянтина, який дав свободу християнству, розпорядилася відшукати хрести. Знайши їх та вийняли з тієї великої ями. Але який хрест є Ісусовим? Впізнали його, бо на ньому сталося оздоровлення. Сьогодні ота велика яма під землею перетворена на каплицю, присвячену св. Олені, яку називають хрестоносицею, бо віднайшла хрест. Дуже добре можна бачити стіну Голготи  і місце, де був застромлений Ісусовий хрест. Це місце оточене великою зіркою. Видно і місце, де тріснула скеля, як це описують євангелисти, зокрема Матей – бачимо велику трішину самого верха Голготи. Коли спуститися ще нижче вздовж скелі, бачимо і те провалля, залишки каменолоні, де були віднайдені хрести і де побудовано згадану каплицю св. Олени. І тепер піднімаємося на Голготу, яка знаходиться вище від Ісусового гробу. Піднімаючись по високих, подвійних сходах людина втомиться поки дійде на місце, де був застромлений Ісусовий хрест.

А гріб Ісуса витесаний і відділений від печери, до якої належав, обкладений мармуровими плитами ззовні та зсередини. І ще сьогодні можна бачити місце, де лежало тіло Ісуса. Все це під базилікою, яка називається базилікою Святого Гробу. Під одним дахом і Голгофта, і гріб Ісусовий. Ісус тепер лежить непорушно, після того як віддав Отцеві свій дух, слухняний до смерті, смерті хресної.

Подякуймо Ісусові, що помер за нас, подякуймо  за прощення, яке нам заслужив, зе те, що знищив наші гріхи! Поклонімося Йому сьогодні, в день, коли люди вбили Сина Божого. Закінчуємо наше роздумування з вдячністю і з покаянням, з бажанням, щоб Ісусова кров, пролита за нас, була кров’ю нашого спасіння.

(Для Радіо Ватикану, с. Єремія Годісь, Служебниця Непорочної Діви Марії)