«Хто вірує – той ніколи не самотній». Читання з енцикліки про віру (7)

«Найбільше підтвердження вірогідності Христової любові знаходимо у Його смерті за людину. Якщо віддати життя за друзів є найбільшим підтвердженням любові, то Ісус віддав Своє за всіх, також і за тих, які були неприятелями», – пише Папа в енцикліці «Світло віри», зазначаючи, що саме тому євангелисти показують час хреста як кульмінаційний момент погляду віри, тому що в цей час засяяла височінь і глибина Божої любові. Саме у спогляданні смерті Ісуса «віра зміцнюються та отримує яскраве світло, об’являючись, як віра в Його непохитну любов до нас, яка здатна увійти у смерть, щоб нас спасти» (п.16).

Смерть Ісуса відкриває вірогідність Божої любові у світлі Його воскресіння. Саме як воскреслий, Христос є вірогідним свідком, адже «якщо би любов Отця не воскресила Ісуса з мертвих», то вона «не була би любов’ю, повністю гідною довір’я, здатною розвіяти темряву смерті». Ісус, будучи Сином, абсолютним чином вкоріненим у Отці, «зміг перемогти смерть та надати життю повноту сяйва». «Наша культура, – зауважує Святіший Отець, – втратила відчуття отієї конкретної присутності Бога, Його дії у світі. Ми вважаємо, що Бог перебуває самотній десь там у потойбіччі, на іншому рівні дійсності, відокремлений від наших конкретних взаємин. Але якщо би було так, що Бог не міг би діяти у світі, Його любов не була би насправді могутньою, дійсною і не була би справжньою любов’ю, здатною здійснити те щастя, яке обіцяє. І тоді було би цілком байдуже, вірити в Нього чи не вірити» (п. 17).

Але існує ще один вирішальний аспект. Папа вказує на те, що Христос у вірі «є не лише Тим, у Кого віримо, найбільшим виявом Божої любові, але також Тим, з Ким ми єднаємося, щоб могти вірити». Тобто, віра не лише споглядає на Ісуса, але дивиться Його очима. І якщо в різних життєвих ситуаціях ми довіряємо фармацевтові, архітекторові чи адвокатові, то Ісус є «вірогідним експертом у Божих речах», Який пояснює нам Бога.

«Щоб дати нам змогу Його пізнати, прийняти та йти слідом за Ним, – підсумовує Святіший Отець, – Божий Син прийняв нашу плоть, і таким чином, Його бачення Отця стало також людським, через шлях і перебування в часі. Християнська віра – це віра у Втілення Слова та Його воскресіння в тілі, це віра у Бога, Який став настільки близьким, що увійшов у нашу історію. Віра у Божого Сина, Який став людиною в Ісусі з Назарету, не віддаляє нас від дійсності, але дає нам змогу збагнути її глибше значення» (п. 18).