Папи миру. Спадщина святих Івана ХХІІІ й Івана Павла ІІ та Папа Франциск (17)

У своїй першій промові під час безпрецедентної міжрелігійної прощі до Ассізі, що відбулася 27 жовтня 1986 року, святий Іван Павло ІІ виразно підкреслив релігійний вимір заанґажування у справу миру. Звертаючись до провідників різних релігій, він зазначив: «Ви не прибули сюди на міжрелігійну конференцію про мир, під час якої переважали би дискусії, пошук плану дій у спільній справі на всесвітньому рівні. Той факт, що численні релігійні провідники зібралися для того, щоб молитися, вже у собі самому є запрошенням для світу усвідомити існування іншого виміру миру та іншого способу його досягати, яким не є підсумки переговорів, політичні компроміси чи економічне користолюбство, але – результат молитви, яка, хоч і у відмінності релігій, однак, виражає взаємини з верховною силою, яка перевищує наші людські можливості».

Після того, як представники різних релігій, розділившись на відповідні групи, окремо помолилися в наміренні миру, прийшов час на спільну мовчазну призадуму, після чого на площі перед базилікою святого Франциска кожна група, по-черзі, проказала молитву згідно з власними традиціями. Зустріч завершилася заключною промовою святого Івана Павла ІІ, який опрацював справжній маніфест міжрелігійного заанґажування у справу миру.

Папа знову підкреслив, що мир виходить далеко за межі людських можливостей, тому його джерело і здійснення слід шукати у тій Дійсності, яка є понад нами. Його голос звучав урочисто й могутньо, коли він, висловивши християнське переконання у тому, що «мир носить ім’я Ісуса Христа», висловив також готовність «визнати, що католики не завжди були вірними цьому ствердженню віри. Ми не завжди були будівничими миру», – сказав Святіший Отець.

За словами святого Івана Павла ІІ, «мир не існує без палкої любові до миру», «мир не існує, якщо немає нестримного бажання» для його досягнення. «Мир чекає своїх будівничих, – сказав він. – Ми разом наповнили свій погляд баченнями миру: вони визволяють енергії для нової сили миру, для нових жестів миру, жестів, які розірвуть фатальні кайдани поділів, успадкованих в історії чи породжених новітніми ідеологіями. Мир чекає своїх будівничих. Простягнімо руки до наших братів і сестер, заохочуючи їх будувати мир, що ґрунтується на чотирьох колонах: істини, справедливості, любові та свободи. Мир – це будівельний майданчик, відкритися для всіх, а не лише для спеціалістів, мудреців чи стратегів. Відповідальність за мир є загальною: він приходить через тисячі малих вчинків щоденного життя».

Довгий день молитви й посту добіг до завершення, закінчившись братерським почастунком, під час якого Іван Павло так і не зміг поживитися, оскільки роздавав пам’ятні листівки, яку кожен учасник бажав отримати особисто з його рук та з його автографом.

Папа був задоволений. Здавалося, що шлях відкрився... У міжрелігійний будівельний майданчик миру було закладено перші камені... Від початку свого понтифікату Іван Павло ІІ вбачав у дбанні про мир своє першочергове завдання, поширюючи його на всіх, сягаючи далеко за межі католицької спільноти. «Звільни нас від війни, від ненависті, від нищення людських життів, – молився він у своєму посланні з нагоди Дня миру 1986 року. – Не дозволь нам убивати! Не дозволь, аби застосовувалися засоби, які служать смерті та руйнуванню! Захисти нас від війни! Від будь-якої війни!».

________________________

За матеріалами: Fabrizio Nina, Gasparroni Fausto, “I papi della pace. L'eredità dei santi Roncalli e Wojtyla per papa Francesco”, Rizzioli 2014.