Папи миру. Спадщина святих Івана ХХІІІ й Івана Павла ІІ та Папа Франциск (16)

У світі, який стояв на порозі важливих та глибоких змін, Іван Павло ІІ виокремив особливу роль релігій у сприянні мирові, дбати про який він заповзявся з усією рішучістю. На початку 1986 року він несподівано оголосив про проведення у жовтні міжрелігійної зустрічі, обравши для цього місто Ассізі, яке, за його словами «ангельська постать святого Франциска перемінила у центр загального братерства». Щоб забезпечити пошану особливостей кожної релігії та усунути небезпеку синкретичних трактувань, було запропонована не молитися разом, але зібратися разом, щоб молитися.

І ось, після періоду наполегливих та старанних приготувань, настав ранок 27 жовтня 1986 року. Кардинал Роже Етґеґерай, один із головних співорганізаторів зустрічі, був відповідальним за розміщення учасників. У концепції організаторів віддавалося перевагу гостям, зважаючи на символічну та політичну цінність їхньої присутності. Католицьких кардиналів та єпископів, які також численно зібралися на зустріч, між якими були й ті, які спочатку критично та скептично поставилися до цієї ідеї, попросили не займати місця в перших рядах, щоб підкреслити справді міжрелігійний характер події: звичні протоколи та церемоніали тут, в Ассізі, того дня перестали діяти.

Святий Іван Павло ІІ зумів зібрати на спільну зустріч 124 офіційних учасників, з яких 62 були християнами та 62 – не християнами. Наміром було запропонувати духовну силу, здатну об’єднувати у радикально відмінний спосіб від політичної сили чи дипломатії.

Головний Рабин Риму  Еліо Тоафф очолював єврейську делегацію. Мусульманська делегація, очолювана шейхом Меккі Нассірі, особистим представником короля Марокко, гарячим прихильником ініціативи, включала представників Туреччини, Пакистану, Бангладеш, Кот-Д’Івуару, Лівії... Делегацію буддистів, не зважаючи на можливий протест Китаю, очолював Далай-Лама. Були представники індуїстів, зороастризму, сикхів, синто, африканських релігій, а також двоє червоношкірих, представників вірувань індіанців Америки.

Християнська частина, очевидно мала екуменічний характер. До неї входили Глава Англіканської Співдружності Архиєпископ Кентерберійський, представник Константинопольського патріарха, Київський митрополит Філарет, представник Московського патріарха, мав поручительство також від Михаїла Горбачова, який високо цінував політичне значення цієї зустрічі.

Багате, різнобарвне та різноманітне зібрання... Були також і відсутні. Існували ще дуже глибокі прірви, які годі було подолати. Не було іранських шиїтів, представників алжирського та єгипетського ісламу, не було делегації з Ізраїлю, з яким на той час Апостольська Столиці ще не мала дипломатичних стосунків. Але міжрелігійний імпульс зустрічі в Ассісі був, однак, значущим: цього дня у підніжжі гори, на якій розташоване місто, зібралися віруючі 65 вірувань та конфесій. Попереду – паломництво, піст, молитва, зустріч між народами та релігіями: такою була програма зустрічі.

Після зустрічі у храмі Святої Марії Ангелів, релігійні провідники розділилися на 12 груп, щоб у спеціально приготованих для цього місцях звершувати молитви згідно з власними традиціями. Цей етап викликав чергову хвилю сумнівів та полеміки: в той час, коли Папа разом з християнськими провідниками молився в катедральному соборі святого Руфіна, представникам інших релігій було приготовано місця для молитви в інших храмах. Отож, виникало запитання, чи це не означає профанації християнських святинь. Але Іван Павло ІІ вбачав у тому підтвердження та зміцнення свого запрошення до діалогу. Виклик миру був надто невідкладним, маючи, за його словами, «трансцендентну якість».

У своїй першій промові святий Іван Павло ІІ виразно підкреслив релігійний вимір заанґажування у справу миру. Звертаючись до провідників різних релігій, він зазначив: «ви не прибули сюди на міжрелігійну конференцію про мир, під час якої переважали би дискусії, пошук плану дій у спільній справі на всесвітньому рівні. Той факт, що численні релігійні провідники зібралися для того, щоб молитися, вже у собі самому є запрошенням для світу усвідомити існування іншого виміру миру та іншого способу його досягати».

________________________
За матеріалами: Fabrizio Nina, Gasparroni Fausto, “I papi della pace. L'eredità dei santi Roncalli e Wojtyla per papa Francesco”, Rizzioli 2014.