Папи миру. Спадщина святих Івана ХХІІІ й Івана Павла ІІ та Папа Франциск (14)

У світі, який стояв на порозі важливих та глибоких змін, Іван Павло ІІ виокремив особливу роль релігій у сприянні мирові, дбати про який він заповзявся з усією рішучістю. Біполярність у світі почала поступатися багатополярності, на світову арену почали виходити інші політичні гравці. Між ними були й загрозливі, як от міжнародний тероризм. І ось 25 січня 1986 р., у свято Навернення святого Павла, святий Іван Павло ІІ несподівано оголосив про проведення у жовтні міжрелігійної зустрічі, обравши для цього дійсно промовисте місце…

Промовляючи в базиліці святого Павла поза мурами, на тому самому місці, де Папа Ронкаллі оголосив по відкриття Другого Ватиканського Собору, Папа Войтила звернувся до «всіх братів і сестер християн та до всіх людей доброї волі» словами: «Жоден християнин, навіть більше, жодна людська істота, яка вірує в Бога, Творця світу та Пана історії, не може залишатися байдужою перед обличчям проблеми, яка так глибоко заторкує теперішнє та майбутнє людства. Необхідно, щоб кожен змобілізувався для того, щоб зробити свій вклад у справу миру. Про війну вирішують небагато людей, але мир вимагає солідарних зусиль з боку всіх».

З цього випливає заклик святого Папи приєднатися до «безперервної та палкої молитви, випрошуючи в Бога великого дару», щоб молитва за мир, «долаючи кордони окремих країн та залучаючи віруючих всіх релігій», змогла «огорнути цілий світ».

Далі Святіший Отець оголосив щось досі нечуваного й неочікуваного: «Я розпочав необхідні консультації з провідниками не лише різних Церков та церковних спільнот, але також інших релігій світу, щоб разом з ними провести спеціальну зустріч молитви за мир у місті Ассізі, яке ангельська постать святого Франциска перемінила у центр загального братерства».

До проведення зустрічі залишалося 9 місяців, хоча в згадані хвилини ще не було відомо про час її проведення, який слід було узгодити з усіма потенційними учасниками. Але вже тоді почали виникати перші сумніви в оточенні Папи. Чи ж часом не йдеться про небезпеку єресі синкретизму? Чи зустріч провідників релігій з усього світу, зібраних на спільну молитву не означає, що католицька Церква ставить всі релігії на той самий рівень? Чи не бажає Папа перетворити Ватикан у своєрідну релігійну ООН? Врешті, який чином організувати таку зустріч?

Щоб розплутати цей клубок, не позбавлений також і богословських труднощів, Іван Павло ІІ, насамперед, довірився співпраці трьох кардиналів, якими були голландець Йоганнес Віллебрандс, вислужений Президент Секретаріату з питань єдності християн, нігерієць Френсіс Арінзе, Президент Папської Ради міжрелігійного діалогу та француз Роже Етчеґерай, Президент Папської Комісії «Справедливість і мир». На основі пропозицій, які надходили з різних сторін, почала вимальовуватися остаточна програма, зокрема, вирішено, що подія повинна включати також етап прощі.

Думка стати паломником між паломниками дуже сподобалася Іванові Павлові ІІ. Було вирішено, що релігійні провідники зберуться у так званій Порціюнкулі, каплиці у підніжжі гори, на якій стоїть місто, і яка відіграла важливу роль у духовності святого Франциска. Звідти кожен релігійний провідник мав вирушити до окремого місця, призначеного на молитву разом з одновірцями, після чого всі разом пішки вирушать до площі перед базилікою Святого Францика, де представник кожної релігії піднесе молитву, відповідно до власної традиції. Тоді заключне слово, як організатор зустрічі, виголосить Папа. Крім того, вся зустріч мала супроводжуватися постом.

Іван Павло ІІ добре розумів, що спільна молитва повинна шанувати особливості кожної релігії, а тому небезпеку синкретичних трактувань було усунуто пропозицією не молитися разом, але зібратися разом, щоб молитися. Заступник кардинала Етчеґерая в Комісії «Справедливість і мир» єпископ Хорхе Мехія, відповідаючи на критику, яка надходила з різних сторін, на сторінках преси пояснював, що означає запропонована формула. В статті для газети «Osservatore Romano» він писав, що «бути присутнім, коли хтось молиться, чи коли спільно молиться якась група людей, не може не збагачувати також і нашого досвіду молитви». Єпископ Мехія теж вказував на «велику сміливість» Папи Войтили, який «у світі, в якому надто мало моляться», наважився звернутися до віруючих планети із «нечуваним» закликом до молитви. Чи ж не було це найкращою відповіддю, – запитував він, – яку Церква могла дати на панівний секуляризм?

________________________
За матеріалами: Fabrizio Nina, Gasparroni Fausto, “I papi della pace. L'eredità dei santi Roncalli e Wojtyla per papa Francesco”, Rizzioli 2014.