Слід не миритися з поділами, а наполегливо шукати єдності. На загальній аудієнції з Папою Франциском, 8 жовтня 2014

За зовнішніми причинами поділів Церкви, чи то догматичними, богословськими чи політичними, завжди стоять гордість та егоїзм – причини всіх непорозумінь. На цьому наголосив Папа Франциск у своєму черговому повчанні, присвяченому Церкві, яке він виголосив у середу, 8 жовтня 2014 р., під час загальної аудієнції на площі Святого Петра. «Протягом останніх катехиз, – сказав він, – ми старалися висвітлити природу і красу Церкви, та запитували себе, що кожному з нас дає приналежність до цього народу, до Божого люду, яким є Церква. Однак, не можемо забувати про те, що існує багато братів і сестер, які поділяють з нами віру в Христа, але належать до інших конфесій чи традицій, відмінних від наших».

За словами Святішого Отця, багато-хто змирилися з цим поділом, який протягом сторіч ставав причиною численних конфліктів та страждань, а навіть війн. Також і сьогодні взаємини не завжди позначені пошаною і щирістю. На думку Наступника святого Петра, ми повинні дати відповідь на наступне запитання: «Чи також і ми змирилися, а може навіть і збайдужіли до цього поділу? Чи може стійко віримо в те, що можливо і необхідно прямувати до примирення і повного сопричастя?».

Далі Папа звернув увагу на те, що «ранячи Церкву», поділи наносять рани Христовому тілу, адже Церква є тілом, головою якого є Христос. У світлі сімнадцятого розділу Євангелії від Івана можемо побачити, як Ісус прагне єдності між Своїми учнями, молячись перед смертю: «Отче Святий, Заради імени твого бережи їх, тих, що їх ти мені передав, щоб були одно, як ми!».

За словами Святішого Отця, загроза єдності існувала вже навіть і тоді, коли Ісус ще був серед апостолів. На це вказує епізод, коли учні сперечалися між собою про те, хто є найбільшим. «Господь, натомість, – вів далі він, – дуже наполягав на єдності іменем Отця, допомагаючи нам зрозуміти, що наше звіщення та свідчення будуть настільки вірогіднішими, наскільки ми самі будемо здатними жити у спільності та любити одні одних».

Протягом історії «лукавий спокушує Церкву», намагаючись її поділити. Іноді ці поділи стали тривалими, сягаючи наших днів, а тому «виявляється нелегким зрозуміти їхні причини і, насамперед, відшукати можливі розв’язки». Як зауважив Єпископ Риму, причини можуть бути найрізноманітнішими: «від розбіжностей у догматичних чи моральних принципах, відмінних богословських і душпастирських концепцій до політичних причин чи пов’язаних з доцільністю, аж до сутичок, спричинених антипатією чи особистими амбіціями. Певним, однак, чи в тому, чи в іншому випадку є те, – підсумував Папа, – що за цими розривами завжди стоять гордість та егоїзм, які є причиною кожного непорозуміння, які вчиняють нас нетерпимими, нездатними вислуховувати та приймати того, хто має відмінне від нашого бачення, чи займає відмінну позицію».

Як має поводитися член Церкви перед обличчям цього? Насамперед, за словами Наступника святого Петра, «не повинно забракнути молитви», а разом з нею потрібна, «оновлена відкритість», тобто, «не закриватися на діалог та зустріч, але приймати все те, що є важного і позитивного», в тому, що можуть запропонувати ті, які думають по-іншому. Потрібно також «не зосереджувати погляд на тому, що нас розділяє» а, радше, намагатися «краще пізнавати і любити Ісуса» й «ділитися багатством Його любові». «А це, по-суті, – додав Папа, – включає відданість істині, разом зі здатністю прощати, почуватися частиною тієї самої християнської родини, вважати один одного даром, спільно чинити багато добрих речей і діл милосердя».

У цьому контексті Святіший Отець розповів, що цього дня виповнилося 70 років від його Першого Святого Причастя. Згадав він про це, щоби ще раз підкреслити, що причащатися означає «входити у сопричастя з іншими, у спільність з братами й сестрами нашої Церкви, але також з тими, які належать до інших спільнот, але вірують в Ісуса».

«Дорогі друзі, – закликав наприкінці Папа, – прямуймо до повної єдності. Історія поділила нас, але ми йдемо до примирення і сопричастя! Це правда, і ми повинні захищати цю позицію: всі ми прямуємо до сопричастя. І коли мета видається надто віддаленою, майже недосяжною, якщо почуваємося охопленими знеохоченням, нехай нас підбадьорить думка про те, що Господь Бог не може закрити вуха на голос Свого Сина й не вислухати Його і нашої молитви за те, щоб усі християни були насправді єдиними».