Не пристосовувати правди християнської віри до потреб світу, а допомогти втілювати Євангеліє в життя. Блаженніший Святослав під час Синоду Єпископів

Слово Блаженнішого Святослава Шевчука, Верховного Архиєпископа Києво-Галицького, виголошене в присутності Святішого Отця Франциска під час засідань 4 Загального зібрання ІІІ Надзвичайної Загальної Асамблеї Синоду Єпископів у вівторок, 7 жовтня 2014 року.
Переклад з італійської – о. Андрій Солецький

***
Ваша Святосте,
Високодостойні Cинодальні Отці,
Дорогі браття і сестри у Христі!

У моєму виступі я б хотів бути простим голосом Божого люду, повіреного пасторальній опіці Української греко-католицької Церкви. Особливо хочу звернути увагу на номери 13-14, 45-48, 91-92 документу Instrumentum Laboris.

З певністю можу сказати, що в Україні є велика повага до християнської сім’ї як таїнственного, вірного і нерозривного, союзу чоловіка та жінки. Це особливо видно сьогодні, в час війни, коли існуючий світ, здається, розвалюється на частини і сім’я вважається останньою фортецею, останнім захистом людської особи (у нас говорять: “мій дім і моя сім’я є моєю фортецею”). Між іншим, спостерігається зростання кількості бажаючих одружитись.

Одночасно, потрібно визнати, що є тенденція до так званих “ранніх” одружень. Вступаючи у подружжя у досить молодому віці, подруги на багато років залишаються жити зі своїми батьками. Це, зокрема, може мати і позитивні аспекти, адже в такий спосіб молодому подружжю передається “традиційна модель” подружнього життя як фундаментальної основи людських відносин, передається християнська віра, а сімейне життя сповнюється взаємодопомогою та солідарнистю всіх членів родини.

Одночасно мусимо визнати, що в Україні, як і в інших країнах пострадянського простору, на соціальному рівні спостерігається сильна криза сім’ї, спричинена багатьма факторами. Це, зокрема, політична та соціальна нестабільність, міграційні процеси та війна. У західній частині нашої країни, де населення у своїй більшості є католицьким, 60% шлюбів закінчуються розлученням в межах 5 найближчих років. Ситуація на Східній Україні, особливо на території військових конфліктів, в деяких випадках ця цифра зростає до 90%. Згідно статистики нашого патріаршого трибуналу другої інстанції, тільки близько 15% розлучених, одружених у Церкві, звертаються до трибуналу з проханням уневажнення їхнього шлюбу. Багато розлучених одружуються вдруге, ходять до церкви, але не відчувають необхідності церковного врегулювання їхнього сімейного життя. Ця проблема вказує нам, що у контексті нової євангелізації належне підготування до Святої Тайни Подружжя, особливий душпастирський супровід молодих подружніх пар впродовж перших 5 років їхнього сімейного життя та пасторальна праця з розлученими та вдруге одруженими є справжнім викликом для Церкви у царині сімейного душпастирства.

Наші вірні та так звані невіруючі із захопленням сприймають красу католицької доктрини про таїнственність, нерозривність та відкритість до народження життя у християнському подружжі. Образ Святої Тайни Подружжя як ікони нерозривного союзу любові Христа із своєю Церквою, слова Йоана Золотоустого про християнську сім’ю як домашню церкву є зрозумілими та сприйнятими.

Наші сім’ї просили мене донести високодостойним Синодальним Отцям, що вони не очікують від нас обмеження доктринальних горизонтів та “підлаштування” основних правд християнської віри про подружжя та сім’ю до потреб сучасного світу. Вони просять нас допомогти їм втілювати Євангеліє сім’ї у їхнє щоденне життя. Наші вірні очікують ревного служіння їхніх душпастирів на шляху до святості подружнього життя.

У своїй суті духовність Східних Церков є терапевтичного характеру. Душпастир не є суддею, який засуджує або виправдовує, він є духовним лікарем, який викриває хворобу гріха та лікує її благодаттю Святих Тайн. Практика “ікономії” та “акрівії” (поблажливості чи строгості) у застосуванні канонічних норм, поєднанні із вимогою покаяння та жертви, завжди представлені як духовна медицина та аскеза, а не покарання чи засудження. Сподіваємося, що взаємообмін нашим душпастирським досвідом допоможе нам знайти правильний пасторальний підхід до зранених сімей, що потребують любові їхньої Церкви-Матері.