Повчання Папи Франциска – компас для вихователів (31)

«Якщо історія не є, як вірили в часи розквіту ідеалів модернізму, прогресивним та лінеарним поступом до гіпотетичного царства свободи, тріумфальним маршем розуму, а представляться нам, що живемо у цих нелегких часах розчарування, постмодернізму, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних, а нове тисячоріччя позначене величезними людськими трагедіями, що може бути основою нашої надії, запитує кардинал Хорхе Маріо Берґольйо (теперішній папа Франциск) у книжці «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн», в яку входять його конференції, виголошені ще тоді, коли він був архиєпископом Буенос-Айреса.

Він наголошує, що йдеться про ряд питань, які вже розглядали і філософи, і богослови, беручи до уваги майбутнє в антропологічному вимірі, взаємостосунки між есхатологією та історією в перспективі християнської віри, між очікуванням Царства Божого та побудовою тимчасового, земного міста. Однак, ведучи бесіди із католицькими вихователями та батьками Аргентини, він не аналізував ці питання, викладаючи біблійні, історичні та теоретичні основи, які є спадщиною всієї Церкви, а у нескладний спосіб представив деякі теми, що стосуються віри й які мотивують та оживляють християнську надію.

Християнське наставлення до дійсності ґрунтується на свідченні Святого Письма Нового Завіту, що говорить нам про Ісуса Христа, Бога, що став людиною, що Своїм воскресінням відкрив нам двері Божого Царства. Це не виключно духовне чи внутрішнє Царство, але всеохоплююче та есхатологічне, яке надає сенсу всій історії людства і кожному компромісові Боже Царство не приходить «ззовні», не є виключним етичним чи релігійним наказом, а приходить «зсередини». Боже Царство вже присутнє, перетворюючи та орієнтуючи саму таки історію до її повного звершення у справедливості, мирі й спільності людей між собою та сопричасті з Богом в майбутньому переображеному світі.

В недавні часи численним християнам здавалось, що за допомогою історичного компромісу ця присутність Божого Царства могла зродити реальне, конкретне випередження цього нового світу. Це мало би бути краще, справедливіше та людяніше суспільство, яке було би першим ескізом того, що очікуємо наприкінці віків. Вірилось, що християни насправді можуть «приспішити» прихід Божого Царства, адже Господь віддав у наші руки можливість доповнити Його діло.

Але справи не пішли таким шляхом... Нереалізована утопія привела до постмодерного розчарування. Як же це погодити з християнською надією, в якій повинні жити християни і виховувати у ній майбутні покоління? А що говорить про це майбутній Папа Франциск почуємо в наших наступних передачах у вівторки.