Повчання Папи Франциска – компас для вихователів (30)

Надія повинна бути щоденним наставленням християн, а зокрема, вихователів, чи всіх тих, кому лежить на серці християнське виховання дітей та молоді читаємо в книжці «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн», в яку входять конференції кардинала Хорхе Маріо Берґольйо, теперішнього папи Франциска, виголошені ще тоді, коли він був архиєпископом Буенос-Айреса.

Вказуючи на небезпеки такого наставлення як самодостатність, безоглядна критичність, песимізм і страх перед обличчям будь-яких змін, автор окремо підкреслює те, що християнські вихователі не повинні піддаватись розчаруванню, звинувачуючи Бога за все, що не йде так, як слід. Нерідко зустрічаємо людей, які нарікають, що Бог діє дуже повільно, і які б хотіли, щоб Господь Бог проводив соціальні реформи та взяв на Себе впровадження соціальної справедливості на всіх рівнях.

Християнська надія не має нічого спільного із песимістичними наставленнями, які намагаються заволодіти світом у сучасний кризовий період. Вона не залишає їх без уваги, а старається докладно розглянути, шукаючи зерен істини на шляху, що веде до конструктивнішого бачення.

В сучасній дійсності можемо знайти дуже багато складових частин, які під відповідною орієнтацією- можуть у значний спосіб покращити життя людей на планеті. Без сумніву, технічний розвиток дав у наші руки дуже могутні засоби, які можуть служити людині. Не можна заперечити, що також і розвиток та внесок науки та загальний прогрес покращили добробут та здоров’я людей, а суспільні комунікації поширили горизонти для мільйонів людських істот, які ще не так давно жили у вузькому місцевому світі, зосереджені на важкій праці задля щоденного виживання.

Одночасно не можна легковажити сучасними небезпеками як дегуманізацією, серйозними конфлікти не тільки на суспільному, але й на широкому міжнародному рівні, відкиненням за борт життя та добробуту мільйонів людських істот. Недаремно для багатьох людей майбутнє має загрозливе обличчя. А тим, що зазнали розчарування у своїх високих ідеалах, нелегко наново розпочати шлях надії.

Яким же повинно бути наставлення християнина, запитує кардинал Берґольйо, і, відповідаючи, знову наголошує на потребі навчитись відрізнити добро від зла, пам’ятаючи, що таке розрізнення не може бути сліпим чи безоглядним, а повинно ґрунтуватись на етичних та духовних цінностях. А це вимагає запитати себе, чи дійсно є добрим те, чого прагнемо, що бажаємо здобути. Християнська надія знаходить силу й підтримку у вірі. Таким чином надія бачить дальше, відкриває нові горизонти, запрошує до нових духовних глибин.

Треба ствердити, що існують також і порожні надії, які не ведуть до справжньої гуманізації людських стосунків, бо обмежуються тільки матеріальним світом, не беруть до уваги того, що людина для власної самореалізації потребує любити і бути любленою, шукає того безмежного, яке може дати тільки Господь Бог.