Повчання Папи Франциска – компас для вихователів (19)
Також і сьогодні перед нами книжка «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн»,
в яку входить цикл конференцій про християнське виховання, які кардинал Хорхе Маріо
Берґольйо (теперішній Папа Франциск) провів у столиці Аргентини ще 1999 року, коли
ще був архиєпископом-митрополитом Буенос-Айреса.
Автор, серед іншого, звертає
увагу на цілий ряд спокус, з якими зустрічається людина, яка старається жити вірою,
бо ворог-сатана прагне відокремити її від Бога, вчинити недіючою. Йшлося, зокрема,
про дух пригнічення і поразки, а також про бажання передчасно відділити кукіль від
пшениці. Кардинал Берґольйо вказав, що вглядаючись в історію спасіння людського роду,
починаємо розуміти значення часу, адже не можна насильно примушувати жодний людський
процес. Господь не є далеким, відсутнім Богом, якого не цікавлять земні справи. Він
з нами – завжди і всюди. Як важко відрізнити кукіль від пшениці, поки вони не дозріли,
так само важко розрізнити вчинки іншої людини з точки зору Царства Небесного. Нам
потрібно терпеливості: як пшениця в притчі має рости аж до жнив разом куколем, так
і добрі люди будуть жити разом із злими до кінця світу, треба чекати і терпіти, аж
поки ми дозріємо до Царства Небесного.
Ще однією спокусою такого роду він називає
витіснення розуміння місця й обставин, у яких Господь Бог нам призначив жити. Бог
не створив людський розум для того, щоб людина була суддею всього. Наш розум є тільки
відблиском Божої мудрості. Наше власне розуміння не є світлом світу. Людський розум,
як каже народна мудрість, є «коротким», а за словами кардинала Берґольйо стає ще «коротшим»,
коли замикається у собі самому, коли зачинається на світло віри. Найгірше, що може
статись людині, це дозволити, щоб її заманили невідповідні «вогні» розуму світу, бо
тоді вона перетвориться на інтелектуального неука.
Архиєпископ Буенос-Айреса
вказував християнським вихователям та вчителям на спокусу соромитись віри, перестати
просити її у Господа, не ставати навколішки перед Богом, покірно благаючи Його милосердя
й світла, забувати про нашу невід’ємну єдність з Христовою Церквою.