Зцілитись від корупції (9)

«Корупція – це не вчинок, а стан, особистий чи суспільний, в якому людина звикає жити». Цими словами кардинал Хорхе Маріо Берґольйо, теперішній Папа Франциск, підсумовує роздуми на тему корупції, поміщені в брошурі «Корупція та гріх. Кілька думок на тему корупції», яку він написав ще будучи священиком-єзуїтом, а перевидав 2005 року, як архиєпископ Аргентинської Столиці.

Автор пояснює, що цінності, а вірніше – антицінності корупції, формують справжню культуру, здатну творити власну доктрину та мову, специфічні способи діяння. Це культура нікчемності, дріб’язковості, бо збирає новобранців лише для того, щоб понизити їх до рівня дозволеного спільництва. Вона користується подвійним динамізмом: ілюзії та дійсності. Ілюзія не є виявом дійсності через справжність, але опрацюванням дійсності з метою
вчинити її максимально сприйнятною для суспільства. Тобто, це культура, так би мовити, віднімання від дійсності на користь мнимого.

В такому контексті людська істота не оберігається, а навпаки, стає об’єктом поганого ставлення з боку своєрідної «сором’язливої зухвалості». Саме так, в культурі корумпованості існує багато нахабності, хоча все те, що відбувається в цьому середовищі, на перший погляд здійснюється із суворим дотриманням норм пристойності. Мова йде про культ добрих манер, якими прикриваються погані звички. Виявом цього є щоденне наставлення вседозволеності та тріумфалізму.

Зіпсуття-корумпованість з’являється не відразу. Це довгий та слизький шлях. Його насправді неможливо ідентифікувати із серією гріхів. Хтось може бути великим грішником, але, однак, не впасти у стан корумпованості. У Євангеліях таким прикладом є митарі Закхей та Матей, самарянка, фарисей Никодим, розкаяний розбійник на хресті, які мали у своєму грішному серці щось такого, що вберегло їх від зіпсуття. В них ще не викристалізувалась внутрішнє прийняття гріха, притаманне корумпованим, тому вони залишилися відкритими на прощення. Їхні вчинки народжувалися у грішному серці, але, одночасно, це серце відчувало власну слабкість. І це залишало можливість Богові увійти до нього.

Грань між гріхом та корупованістю дійсно є дуже тонкою. Слід також пам’ятати, що також і шлях до зіпсуття є гріхом. Мова йде про майже невловимий прогрес, який, однак, є якісним стрибком від гріха до корумпованості. У Посланні до Євреїв знаходимо заклик: «Пильнуйте, щоб ніхто не залишився без Божої благодаті, щоб якесь отруйне коріння, пустивши паростки угору, не наробило заколоту та щоб не заразило багатьох» (Євр 12,15). Очевидно, що йдеться про щось більшого, ніж гріх.

Промовистим є приклад Ананії та Сапфіри з Діянь Апостолів, які продали маєток і принесли виручене до стіп апостолів, заховавши, однак, частину для себе, але вдаючи, ніби віддали усе. Це був гріх, але його причиною було не слабке серце, а корумпованість. І вони отримали покарання за спробу обдурити Бога.

Отож, хтось може бути рецидивістом у гріхах, але при цьому не бути корумпованим. Але повторюваність гріха може привести до зіпсуття-корумпованості. Святий Ігнатій Лойола, добре це усвідомивши, навчає не зупинятися на пізнанні свого гріха, але прямувати далі – до пізнавання, впорядкування та відкинення неладу в діях світських і суєтних речей. Саме вони і є тим отруйним корінням, яке має здатність заражувати.