Повчання Папи Франциска – компас для вихователів (15)

Наших передачі у вівторки ми тепер розпочинаємо читанням уривків із книжки «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн», в яку входить цикл конференцій про християнське виховання, що їх кардинал Берґольйо (теперішній Папа Франциск) провів у Буенос-Айресі 1999 року, в яких брали участь католицькі вихователі та вчителі всіх рівнів, як також і батьки. Серед іншого, він коментував деякі уривки Святого Письма Старого Завіту.

Як читаємо у Старому Завіті, вибраний народ зазнав випробувань на шляху через пустиню. Як батько провадить сина, так провадив його Господь Бог. Порада, яку знаходимо у Книзі Второзаконня: «Спогадай увесь той шлях, що ним водив тебе Господь, Бог твій, за цих сорок років й пустині, щоб упокорити тебе, щоб випробувати тебе, щоб довідатися, що в твоєму серці, чи додержуватимеш заповіді його, чи ні... Як чоловік виховує сина, так Господь, Бог твій, виховує тебе. А ти мусиш додержувати заповіді Господа, Бога твого, ходити його дорогами й боятися його» (пор Вт 8,2-6), супроводжує все Святе Письмо.

Добре знаємо, що ніхто не зможе нічого зрозуміти,якщо неспроможний добре запам’ятати, якщо його зраджує пам’ять. Це стосується не тільки нашого буденного життя, але й взаємин з Богом. У 4-му розділі книги Второзаконня читаємо наступне: «Тільки бережися та зважає добре, щоб ти не забув усього того, що бачив на власні очі, та й щоб воно міцно засіло в твоєму серці по всі дні життя твого; ти перекажеш це твоїм синам і синам твоїх синів» (Вт 4,9).

Кардинал Берґольйо пише, що Богові настільки дорога наша пам’ять, наш спогад про Нього, що побачивши найменший знак покаяння, Він милосердно прощає. Він не забуває обітниці, яку дав вибраному народові.

І, навпаки, хто не зберігає пам’яті про найсвятіше, той шукає собі ідолів, новизни скороминущого, шукає моди проминаючого моменту. Поклоніння ідолам – це покарання, притаманне тим, що забувають. Про це йдеться у 4-му розділі книги Второзаконня. А забуття про Бога веде до рабства: «За те, що ти не служив весело Господеві, твоєму Богові, радіючи серцем у всіх достатках, служитимеш твоїм ворогам, які Господь пошле на тебе» (Вт 28,47).

Біблія навчає, що тільки пам’ять дозволяє нам знайти Бога і зрозуміти, що поза Богом немає спасіння, а тільки ідолопоклонство (див Вт 6,14-15; 7,17-26).

Церква пам’ятає Боже милосердя і тому старається бути вірною Божому законові. Десять Божих заповідей, вказує Папа Франциск, яких ми навчаємо дітей під час катехизації, є ще одним відображенням союзу з Богом, законом, який надає людське обрамування Божому милосердю.

Коли вибраний народ залишив Єгипет, він отримав Божу благодать. Заповіді є доповненням отриманої благодаті, таки би мовити, зворотним боком тієї самої медалі. Божі заповіді є плодом пам’яті, і тому вони передаються з покоління в покоління, як про це написано у 6-му розділі книги Второзаконня: «Як же колись твій син спитає тебе: Що то за приписи, установи й рішення, що Господь, Бог наш, заповідав вам? – Ти скажеш синові твоєму: рабами були ми в фараона в Єгипті та Господь вивів нас потужною рукою з Єгипту. І зробив Господь перед нашими очима в Єгипті знаки і чудеса великі й злощасні для фараона й для всього дому його; а нас вивів на те звідтіля, щоб привести й дати нам землю, що про неї клявся він батькам нашим. І повелів нам Господь виконувати всі ці установи з пошани до Господа, Бога нашого, на добре по всякий час, і щоб зберегти нас живими, як це робить посьогодні. І це буде наша праведність супроти Господа, Бога нашого, коли пильно виконаємо всі ці заповіді, як він нам заповідав» (Вт 6,20-25».