Повчання Папи Франциска – компас для вихователів (13)

Темою наших передач у вівторки є книжка «Виховувати: вимога і захоплення. Виклики для вихователів-християн», в яку входить цикл конференцій про християнське виховання, які кардинал Берґольйо (теперішній Папа Франциск) провів у Буенос-Айресі ще 1999 року. Вперше ці конференції були видані 2006 року в Буенос-Айресі, а минулого року книжка спільно перевидана іспанською мовою одночасно двома видавництвами – видавництвом Отців Кларетіан в Буенос-Айресі (Аргентина) та видавництвом Отців Салезіан в Мадриді (Іспанія), знайшовши широкий відгук у читачів.

Серед іншого, кардинал Берґольйо вказує на те, що виховуючи молоде покоління у християнському дусі, дуже важливо «пам’ятати» «згадати», маючи на увазі «пам’ять» у біблійному значенні, яка перевищує звичайну подяку за все отримане, а навчає мати більше любові, прагне утвердити на розпочатому шляху. Не можемо навчати, відмежовуючись від пам’яті про минуле. Потрібно привернути пам’ять: про наш особистий і духовний шлях, шукаючи Бога, пам’ять нашої родини, церковної громади, пам’ять власного народу. Оглянутись назад, щоб усвідомити Божу присутність та Його ласку, зважаючи також на пам’ять народів і пам’ять Церкви. Як і окремі люди, так і народи зберігають свою пам’ять. Також і людство має спільну пам’ять.

Пам’ять – це об’єднуюча та доповнююча сила. Знання, покладаючись тільки на власні сили, може зсунутись у прірву, в той час, як пам’ять становить осередок родини або народу. Сім’я, яка не має пам’яті, не заслуговує на своє ім’я. Родина, яка не шанує і не доглядає своїх похилих віком членів, що є живою пам’яттю, є родиною, яка розпадається. Родина й народ, які пригадують, зберігають пам’ять, є родиною та народом майбутнього.

Ціле людство зберігає свою спільну пам’ять, як, наприклад, спогад про відвічну боротьбу добра і зла. Про боротьбу святого архангела Михаїла із «змієм стародавнім, званим дияволом і сатаною» (див. Од 12, 7-9), який, хоч і переможений назавжди, за словами Святого Письма «зводить вселенну», є ворогом людської природи. Це пам’ять людства, що є спільною спадщиною всіх народів і об’явлення Бога вибраному ізраїльському народові. Бо ж історія людства – це постійна боротьба між благодаттю і гріхом, але ця спільна пам’ять має конкретне обличчя – обличчя людей наших народів. Це невідомі люди та їхні імена не залишились записаними в історичних книгах. Їхні обличчя, можливо, віддзеркалюють страждання і зневаги, які їм довелось перенести, однак, їхня гідність, яку неможливо передати словами, говорить нам про гідність Божого люду, про спільну пам’ять. Тільки Богові відомо, які сліди вони залишили серед нас, яка спадщина дійшла до наших днів. Це пам’ять люду, вірного Богові.

Не можна дозволити, щоб применшити чи позбавити цінності цю життєдайну пам’ять. Навпаки, потрібно дбати про збереження цього багатства моральної та релігійної спадщини люду, вірного Богові, щоб оздоровити й підтримати виховні та освітні інституції, та знайти духовну поживу для нашої виховної діяльності в християнському дусі.