Evangelii gaudium – з Папою Франциском про нову євангелізацію (20)

Наприкінці першого розділу Апостольського Напоумлення «Радість Євангелія», присвяченого темі місійого перетворення Церкви, Папа Франциск роздумує над Церквою, як «Матір’ю з відкритим серцем». У цьому контексті Наступник святого Петра говорить про Церкву, як про «завжди відчинений дім Небесного Отця».

«Всі, в якийсь спосіб, можуть брати участь у церковному житті, всі можуть бути частиною громади, й ворота Святих Тайн не повинні замикатися з будь-яких причин. Це стосується, насамперед, ситуацій, коли мова йде про те Святе Таїнство, яке є “дверима”, тобто, Святе Хрищення», – пише Святіший Отець, додаючи, що й також Пресвята Євхаристія, яка хоч і становить «повноту сакраментального життя», то, однак, не є «нагородою для досконалих, але щедрими ліками та поживою для слабких». Це має наслідки для душпастирства, які слід «розсудливо та відважно» взяти до уваги. «Дуже часто, – визнає Глава Католицької Церкви, – ми поводимося як контролери благодаті, а не як її удоступнювачі. Але Церква – це не митниця, вона – батьківський дім, у якому є місце для кожного з його життям, сповненим труднощами» (п. 47).

Далі Папа зауважує, що прийнявши цей «місіонерський динамізм», Церква повинна досягти усіх без винятку. Але читаючи Євангелію, знаходимо вказівки щодо того, хто є упривілейованим адресатом: не так друзі та сусіди-багачі, а, насамперед, бідні та хворі, ті, які часто є погордженими та забутими, «які не мають чим віддячитися». «Не повинно залишатися сумнівів, – пише він, – ані не існує жодних пояснень, які би могли послабити це дуже чітке послання. Сьогодні й завжди убогі є упривілейованими адресатами Євангелія, а євангелізація, безкорисливо звернена до них, є знаком Царства, принести яке прийшов Ісус. Потрібно ствердити без словесних викрутів, що існує невід’ємний зв’язок між нашою вірою та бідними. Тож ніколи не залишаймо їх наодинці» (п. 48).

У цьому контексті Святіший Отець наполягає, щоб виходити, аби нести усім Христове життя. «Віддаю перевагу, – зазначає він, – пошкодженій, зраненій та забрудненій Церкві через те, що вона вийшла на вулиці, ніж Церкві, яка захворіла через замкненість та користь пожадливого прив’язання до своїх власних гарантій». На думку Папи, якщо ми й повинні чимось непокоїтися, так це тим, що ще «багато наших братів живуть, позбавлені сили, світла та розради, що випливають з приязні з Ісусом Христом, без спільноти віри, яка би їх пригорнула, живуть без перспектив сенсу та життя» (п. 49).