Evangelii gaudium – з Папою Франциском про нову євангелізацію (20)
Наприкінці першого
розділу Апостольського Напоумлення «Радість Євангелія», присвяченого темі місійого
перетворення Церкви, Папа Франциск роздумує над Церквою, як «Матір’ю з відкритим серцем».
У цьому контексті Наступник святого Петра говорить про Церкву, як про «завжди відчинений
дім Небесного Отця».
«Всі, в якийсь спосіб, можуть брати участь у церковному
житті, всі можуть бути частиною громади, й ворота Святих Тайн не повинні замикатися
з будь-яких причин. Це стосується, насамперед, ситуацій, коли мова йде про те Святе
Таїнство, яке є “дверима”, тобто, Святе Хрищення», – пише Святіший Отець, додаючи,
що й також Пресвята Євхаристія, яка хоч і становить «повноту сакраментального життя»,
то, однак, не є «нагородою для досконалих, але щедрими ліками та поживою для слабких».
Це має наслідки для душпастирства, які слід «розсудливо та відважно» взяти до уваги.
«Дуже часто, – визнає Глава Католицької Церкви, – ми поводимося як контролери благодаті,
а не як її удоступнювачі. Але Церква – це не митниця, вона – батьківський дім, у якому
є місце для кожного з його життям, сповненим труднощами» (п. 47).
Далі Папа
зауважує, що прийнявши цей «місіонерський динамізм», Церква повинна досягти усіх без
винятку. Але читаючи Євангелію, знаходимо вказівки щодо того, хто є упривілейованим
адресатом: не так друзі та сусіди-багачі, а, насамперед, бідні та хворі, ті, які часто
є погордженими та забутими, «які не мають чим віддячитися». «Не повинно залишатися
сумнівів, – пише він, – ані не існує жодних пояснень, які би могли послабити це дуже
чітке послання. Сьогодні й завжди убогі є упривілейованими адресатами Євангелія, а
євангелізація, безкорисливо звернена до них, є знаком Царства, принести яке прийшов
Ісус. Потрібно ствердити без словесних викрутів, що існує невід’ємний зв’язок між
нашою вірою та бідними. Тож ніколи не залишаймо їх наодинці» (п. 48).
У цьому
контексті Святіший Отець наполягає, щоб виходити, аби нести усім Христове життя. «Віддаю
перевагу, – зазначає він, – пошкодженій, зраненій та забрудненій Церкві через те,
що вона вийшла на вулиці, ніж Церкві, яка захворіла через замкненість та користь пожадливого
прив’язання до своїх власних гарантій». На думку Папи, якщо ми й повинні чимось непокоїтися,
так це тим, що ще «багато наших братів живуть, позбавлені сили, світла та розради,
що випливають з приязні з Ісусом Христом, без спільноти віри, яка би їх пригорнула,
живуть без перспектив сенсу та життя» (п. 49).