Радість священика походить від Бога. Папа Франциск з нагоди Святої Меси освячення мира

Церква потребує радісних священиків, вірних Христові та Божому людові. Це підкреслив Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси з освяченням мира, яку від очолив у Великий Четвер, 17 квітня 2014 р., вранці, в базиліці Святого Петра у Ватикані, у якій зі своїм єпископом єдналося духовенство Римської дієцезії.

Звідки походить радість священика? Ось таке запитання Святіший Отець поставив всім священикам світу, наголошуючи на тому, що ця радість є не лише добром священика, «але й усього народу Божих вірних». Священик, за його словами, є надто малим перед обличчям незмірного дару, отриманого під час рукоположення.

«Священик є найубогішим з-поміж людей, якщо Ісус не збагатить його Своїм убозтвом, він є найнепотрібнішим слугою, якщо Ісус не назвав би його своїм другом, найбільш нерозумним між людьми, якщо Ісус не навчає його терпеливо, як св. Петра, найнезахищенішим з-поміж християн, якщо Добрий Пастир не скріплюватиме його серед отари. Ніхто не є меншим від священика, полишеного на власні сили», – наголосив Наступник святого Петра, додаючи, що саме з цієї незначності «приймаємо нашу радість. Радість у нашій малості».

Папа окреслив три характеристики священичої радості: «Це радість, яка намащує, а не вчиняє нас єлейними, пихатими, самовпевненими; це радість, яка не псується; це місійна радість, яка поширюється на всіх та всіх притягає, починаючи із зворотного боку, від отих найвіддаленіших». Пояснюючи, він зазначив, що це радість від помазання, оскільки випливає із глибини серця, таїнственно переміненого у Святій Тайні священства, вона є відлунням цього помазання. Вона нетлінна, до неї «ніхто не може нічого додати і нічого не можна в неї забрати», хоч вона може бути приспана гріхом та житейськими турботами. А те, що ця радість є місійною, означає, що вона тісно пов’язана із святим Божим людом, ввіреним пастирям, який її оберігає.

«Також і в хвилинах смутку, коли здається, що все огортає пітьма, а на нас напосідає запаморочення самотності, у нудні та сповнені апатії хвилини, які іноді огортають нас в священичому житті, через які й мені довелося проходити, – зауважив Святіший Отець, – навіть і тоді Божий люд здатний оберігати радість, здатний захистити тебе, обійняти, допомогти відкрити своє серце та віднайти оновлену радість».

Цю радість, за словами Папи, оберігають та захищають також «три сестри»: убогість, вірність та слухняність. «Священик убогий на чисто людську радість, – сказав проповідник, – адже він багато чого зрікся. Але тому що є бідним, то віддаючи так багато іншим, він повинен просити свою радість у Господа та у вірного Божого люду. Не повинен сам її шукати. А ми знаємо, що наш народ є дуже щедрим у вдячності священикам за найменший жест благословення, а особливо, за Святі Таїнства. Багато-хто, говорячи про кризу священичої ідентичності, забувають про те, що ідентичність вимагає приналежності. А тому, не існує ідентичність, отже, і радість життя, без активної та зобов’язуючої приналежності до вірного Божого люду».