Evangelii gaudium – з Папою Франциском про нову євангелізацію (11)

«Я усвідомлюю, що сьогодні документи не викликають такого зацікавлення, як у минулих епохах, і їх швидко забувають. Але, не зважаючи на це, підкреслюю, що те, що маю намір тут висловити, має програмне значення і важливі наслідки. Сподіваюся, що всі спільноти подбають про те, щоб вжити необхідних заходів для того, щоб прямувати вперед на шляху душпастирського та місійного навернення, яке не може залишати речі в такому стані, як тепер», – пише Папа Франциск у 25 пункті Апостольського Напоумлення «Радість Євангелія», яким розпочинається друга частина першого розділу, що має назву: «Душпастирство, яке навертається». Святіший Отець наголошує, що сьогодні недостатньо простого адміністрування, а тому звертається із закликом запровадити в усіх регіонах землі «постійний стан місії».

У цьому контексті Папа Франциск цитує енцикліку «Ecclesiam suam» свого попередника Папи Павла VI, який закликав до оновлення: «Церква повинна поглибити усвідомлення себе самої, призадуматись над властивим їй таїнством... З цього просвітленого та дієвого усвідомлення випливає спонтанне прагнення порівняти ідеальний образ Церкви, такої, як її бачив, хотів та полюбив Христос, як Свою святу і непорочну Наречену, з її дійсним обличчям, яке Церква представляє сьогодні... Звідси випливає великодушна і майже нетерпляча потреба оновлення, тобто, виправлення недоліків, які викриває та відкидає це усвідомлення, майже немов внутрішня перевірка перед дзеркалом моделі Христа, яку Він Сам нам залишив».

Далі Святіший Отець Франциск пригадує про те, що Другий Ватиканський Собор представив церковне навернення, як відкритість на постійне реформування себе для того, щоб залишатися вірними Ісусові Христові. У декреті про єдність «Unitatis redintegratio» читаємо, що «будь-яке оновлення Церкви, по-суті, полягає у зростаючій вірності своєму покликанню... Церква, що паломничає до своєї мети, покликана Христом до цієї постійної реформи, якої вона, як земна та людська інституція, завжди потребує».

Підсумовуючи, Папа зазначає, що «існують церковні структури, які можуть дійти до обмеження євангелізаційного динамізму». Але й «добрі структури» служать лише тоді, коли «мають життя, яке їх надихає, підтримує та оцінює». «Без нового життя та автентичного євангельського духа, без вірності Церкви своєму покликанню, будь-яка нова структура дуже швидко підлягає деградації» (п. 26).