Евтаназія дітей

Нещодавно бельгійський парламент переважною більшістю голосів схвалив закон, який дозволяє евтаназію, тобто практику припинення лікарем життя, для дітей на останній стадії життя, неповнолітніх з вродженими вадами або смертельними патрологіями, а також розширює можливості евтаназії для всіх людей, які страждають від серйозних і невиліковних хвороб. Законопроект, що поширює евтаназію на неповнолітніх, був остаточно схвалений бельгійським парламентом 86 голосами «за» при 44 голосах "проти", а 12 утрималися. Таким чином, Бельгія стала першою країною у світі, яка узаконила дитячу евтаназію без вікових обмежень, перевершивши навіть Нідерланди, де вбивство смертельно хворих дозволено з 12 років.

«Будь-який людський розум, – сказав архиєпископ Еліо Зґреччіа, президент-емерит Папської академії на захист життя, – достатньо для того, аби зрозуміти, що це відвертий егоїзм у поєднанні з насильством». «Кілька років тому, – додав він, – вибраними жертвами були ембріони або вмираючі, а тепер зосередились на дітях. Це одна з форм жорстокості, що дедалі поширюється, підтверджуючи принцип сліпого утилітаризму. Для незручних людей, людей, на яких треба витрачати гроші, суспільство застосовує те, що Папа Франциск називає «теорією відходів» – відкинути життя, яке не є досконалим». Архиєпископ Еліо Зґреччіа наголосив, що це відбувається тому, що суспільство забуває, що життя не є нашою власністю, що ми отримали його від Бога.

Єпископи Бельгії рішуче виступили проти закону про дитячу евтаназію, наголошуючи, що заборона вбивства – це один із фундаментів суспільства. Відкрити двері дитячій евтаназії – означає незабаром поширити її на інвалідів, психічно неповносправних, на втомлених життям». На практиці, за словами бельгійських єпископів, це означає також «змінити сенс людського життя і дозволити жити тільки здоровим людям. Евтаназія, застосована до дітей, не тільки вбиває, але крок за кроком нищить зв’язки, які існують у суспільстві: коли батьки дають згоду на вбивство власної дитини, цим руйнуються внутрішні підстави всій людської сім'ї.

У заяві Єпископської Конференції Бельгії звертається увагу на те, що не слід забувати роль обезболювання та важливість паліативної опіки, які спокійно, з пошаною до цінності людського життя готують до переходу до вічності, враховуючи, що важливо приготувати не тільки хворого, але й його рідних. Бельгійські єпископи наголошують на духовному вимірі значення життя, а для християн сенс життя знаходиться у пасхальному вимірі – у стражданнях, смерті і воскресінні Господа нашого Ісуса Христа, та звертаються до всіх християнських Церков із закликом запропонувати етичний підхід до проблеми дитячої евтаназії.

У відповідь на цей заклик провідники католицької, православної та протестантських Церков Бельгії, а також мусульман та юдеїв виступили з протестом проти згаданого суперечливого законопроекту, який дозволяє розширити застосування евтаназії, що вже є законною в Бельгії, на неповнолітніх і психічно хворих людей. «Ми бажаємо нагадати про нашу позицію як громадян, що ґрунтуються на філософських постулатах, і як віруючих, що успадкували свої власні традиції, – йдеться в заяві провідників Церков Бельгії. – Страждання хвилює всіх людей, однак надавати неповнолітньому право вирішувати про власну смерть означає маніпулювати його здатністю робити висновки і, отже , його свободою. Замість того, щоб підтримати страждаючу людину, об'єднуючи зусилля всіх оточуючих її людей, існує небезпека роз'єднати ці зусилля, а, отже, – ізолювати людину+, навіяти їй почуття провини та засудити на смерть».

Чи може дитина свідомо попросити про вбивство? Хто повинен вирішити, чи має вона «право померти»? Закон покладає цей обов'язок на психолога, лікаря і батьків. Психолог повинен визначити , чи володіє дитина свідомістю, необхідною для прийняття такого рішення. Але чи можна в бесіді з психологом визначити, чи здатна важкохвора дитина свідомо попросити смертельну ін'єкцію? Щодо цього немає жодних наукових, людських, розумних доказів. Лікар, зі свого боку, повинен буде визначити, чи страждання дитини, викликані захворюванням або нещасним випадком, є «нестерпними і непідвладними полегшенню». Слід зазначити, що на сьогоднішній день паліативна медицина має в своєму розпорядженні практично всі засоби, що дозволяють полегшити фізичні страждання. При наявності симптомів, які «не піддаються полегшенню», за допомогою ліків можливо вдатися до паліативного обезболювання, вводячи хворого в глибокий сон і позбавляючи болісних відчуттів.

Насправді, складно зрозуміти і прийняти, що психолог, замість того, щоб втішати і підбадьорювати маленького пацієнта, може судити про можливість його вбивства, а педіатр, замість того щоб використовувати всі наявні засоби сучасної медицини, може обмежитися висновком щодо «нестерпності » страждань і довідкою для батьків про те що може бути застосована евтаназія.

Коли законопроект був представлений до обговорення в Сенаті, бельгійські педіатри зверталися до президента Палати депутатів з проханням відкласти голосування; деякі члени парламенту, насамперед християнські демократи, до самого останнього моменту висловлювали свій проект, а представники всіх без винятку релігій намагались звернутись до людяності й відповідальності політиків. Однак, замість того, щоб підтримати зневірених батьків і страждаючих дітей, політики в Бельгії запропонувала їм найкоротший шлях до вбивства.

«Евтаназія, – написала на сторінках італійської газети «Корр'єре делла Сера» відома письменниця і журналістка Ізабелла Боссі Федріготті, – це завжди заперечення надії, рушійної сили життя. І ще більше це стосується дитини, підлітка. Заперечується надія на покращення, на зцілення, що інстинктивно закладені в матері та батькові. Заперечується те, що віруючі називають чудом, а решта - нез'ясовним вилікуванням або прогресом медицини».

Дивуючись тому, що є батьки, які думають про можливість евтаназії для своєї хворої дитини, пані Боссі Федріготті пише: «Такі батьки дивляться на свою дитину як на фабричний бракований товар. Продавець поспішає забрати його з прилавка і викинути на смітник».