З Папою Франциском про будування справедливої країни (12)

Гортаючи книгу кардинала Хорхе Маріо Берґольйо, теперішнього Папи Франциска «У серці людини. Утопія та зобов’язання», яка побачила світ 2005 року і є збіркою думок, присвячених темі будування країни, нації, у світлі непростої тогочасної ситуації аргентинського народу, ми дійшли до третьої частини, у якій автор ділиться думками про будування майбутнього, призначеного для всіх. Ці думки не втратили своєї актуальності, і також можуть бути застосовані до становища будь-якого народу…

Як було сказано, в житті існують такі моменти, в яких необхідно приймати переломні, всеохоплюючі та основоположні рішення. Так трапляється не лише в житті окремих людей, але також і в житті всього народу. Бувають історичні моменти, коли доводиться приймати рішення про те, чи й надалі залишатися народом чи навчитися чогось із болючого досвіду минулих років та розпочати новий шлях, а чи поринути в нужду, хаос, втрату цінностей та розкол суспільства.

Людське суспільство не може ґрунтуватися на «законі джунглів», де кожен намагається вхопити все, що може і будь-якою ціною. Завдяки болісному, на жаль, досвідові знаємо, що не існує жодного, так би мовити «автоматичного» механізму, який міг би запевнити рівність та справедливість. Лише етичний вибір, перетворений у конкретні дії, маючи ефективні засоби, здатний запобігти тому, щоб людина перетворювалась на хижака для іншої людини.

Потрібно відкинути псевдокультуру корупції, повернувши цінність культурі праці. Але це визнання, не зважаючи на те, що всі готові під ним підписатися, не знаходить належної реалізації. Не лише з об’єктивних причин, які породжують жахливе актуальне безробіття, але й з приводу поширеної ментальності шахрайства. Згадані об’єктивні причини є наслідком такого способу організації співжиття, який ставить прибуток вище за право і справедливість, і цього також не слід замовчувати.

Врятувати свою шкуру… знайти вихід із ситуації якомога простішим способом… Гроші роблять гроші… ніхто не став багатим, працюючи… Ці та схожі ідеї з бігом часу викристалізували культуру корупції, у контексті якої багато-хто намагається знайти обхідну стежку Божого закону, який наказує заробляти хліб у поті свого чола.

Коли панує «етика переможця», тоді все, що вважається непридатним, викидається. Це – цивілізація відходів. Натоміcть, в системі координат етики справжньої людської спільноти, у країні, яку б ми бажали мати, і яку можемо побудувати, цінною є кожна людська істота. Чи ж не є ця істина серед найзабутіших? Однак, крім того, щоб не дозволяти і ніколи не виправдовувати ні крадіжки, ні хабарів, потрібно також зробити ще рішучіші позитивні кроки. Наприклад, потрібно запитувати себе самих не лише про те, що ми повинні взяти, але також – що можемо внести. Довести, що гідними засудження та ганьби є також байдужість, індивідуалізм, залишення при собі власного внеску, який я повинен би зробити у суспільство, не зупиняючись тільки на логіці особистого прибутку…

Актуальна ситуація вимагає людей, здатних на динамізм, цілеспрямованість та рівновагу, якими позначається справжня винахідливість, тобто, непросте, але плідне поєднання реалістичної послідовності та великодушної новизни. Це вимагає вміння бачити поза обрієм, не задовольняючись тим, що відоме, добром і злом теперішнього. Винахідливість, породжена надією, стверджує: «Те, що ти бачиш, це ще не все, що існує».

Що ж як не істина, може бути більш революційним у суспільстві, де брехня, затаювання й лицемірство призвели до втрати довіри, а тільки вона єдина може встановлювати суспільні зв’язки? Говорити правду, говорити правдиво, ясно викладати свої принципи, свої цінності та власні думки. Якщо б однієї миті ми всі разом постановили виключати будь-які форми брехні та лицемірства, то, як наслідок, усі станемо відповідальнішими та милосерднішими. Обман усе затьмарює, істина, натомість, вчиняє видимим те, що приховується у серцях. Отож, перша пропозиція для будування майбутнього: завжди говорити правду. Можна не сумніватися, що переміна буде видимою – у наших спільнотах відразу зродиться щось нового…