Evangelii gaudium – з Папою Франциском про нову євангелізацію (5)

«Добро завжди прагне передаватися далі. Кожне справжнє досвідчення істини та краси само по собі шукає свого поширення, а кожна особа, яка переживає глибоке визволення, здобуває більшу чутливість щодо потреб інших людей», – пише Папа Франциск у 9 п. Апостольського Напоумлення «Evangelii gaudium», розпочинаючи другу частину вступу, назва якої «Солодка та втішаюча радість євангелізування». Святіший Отець наголошує, що добро, коли його передавати далі, збагачується та розвивається. А тому той, хто бажає «жити з гідністю й у повноті», не має іншого шляху, як визнавати ближнього та шукати його добра.

Папа Франциск зазначає, що пропозиція полягає в тому, щоб «жити на вищому рівні, але не з меншою інтенсивністю», та цитує так званий «Документ Апаресіди», що є підсумковим документом V Конференції Єпископів Латинської Америки та Карибського регіону, що проходила 2007 року в цьому бразилійському Марійському відпустовому центрі. У ньому читаємо, що «життя зміцнюється, коли його дарувати, а в ізольованості та комфорті послаблюється. У дійсності, тими, хто якомога більше використовує можливості життя є ті люди, які залишають безпечний берег та із захопленням посвячуються місії звіщати життя іншим».

У цьому контексті Наступник святого Петра зазначає, що коли Церква кличе до євангелізаційної праці, то лише вказує християнам на «справжній динамізм самореалізації». «Тут відкриваємо, – це знову цитата зі згаданого Документу Апаресіди, – інший глибокий закон дійсності: життя зростає та дозріває мірою того, наскільки його віддаємо за життя інших. Місія, по-суті, є саме цим». Папа Франциск додає, що у такому випадку «євангелізатор не повинен постійно мати похоронне обличчя», та цитує енцикліку Evangelii nuntiandi одного із своїх попередників Папи Павла VI, який вказував на «солодку та втішаючу радість євангелізування, навіть якщо доводиться сіяти крізь сльози». Папа Монтіні ще 1975 року висловлював побажання, щоб світ міг отримувати благовість «не від сумних та знеохочених євангелізаторів, нетерпеливих та стурбованих, але від служителів Євангелія, життя яких випромінює запал тих, які першими прийняли, передовсім самі, Христову радість».

«Оновлене звіщення, – пише далі Святіший Отець Франциск, – пропонує віруючим, також і літеплим чи не практикуючим, нову радість у вірі та євангелізаційну плідність. У дійсності, її центр та суть завжди та сама: це Бог, Який об’явив Свою безмежну любов у Христі, Який помер та воскрес» (п. 11) А Христос, як писав святий Павло, «вчора, сьогодні і назавжди той самий», але Його багатство та краса невичерпні, Він завжди є «постійним джерелом новизни».