З Папою Франциском про будування справедливої країни (3)

Далі гортаємо сторінки книги кардинала Хорхе Маріо Берґольйо – Папи Франциска «У серці людини. Утопія та зобов’язання», яка побачила світ 2005 року і присвячена темі будування країни, нації, у світлі непростої ситуації аргентинського народу, який, за словами автора, має за плечима «тривалу історію взаємної нетолерантності».

Щоб описати тогочасну ситуацію у своїй батьківщині, як відправну точку у своїх роздумах Архиєпископ аргентинської столиці кардинал Берґольйо, пропонує призадуму над «відчуттям покинутості», що має потрійний вимір. Це втрата чи відсутність часових чи соціополітичних зв’язків, вимір просторового, екзистенційного та духовного викорінення і втрата переконань. Внаслідок цього людина втрачає точки орієнтації зі своїм місцем та часом, а горизонтом соціального співжиття та політичної діяльності постає релятивізм.

Втрата переконань ставить перед нами великий соціально-політичний виклик, який, згідно з навчанням блаженного Івана Павла ІІ полягає в небезпеці «союзу між демократією та моральним релятивізмом, який позбавляє громадське співжиття будь-якої надійної етичної точки орієнтації, і, ще радикальніше – позбавляє його розпізнавання істини». Тобто, якщо не існує жодної остаточної правди, якою керується і на яку орієнтується політична діяльність, то ідеями та переконаннями можна з легкістю зловживати для владних цілей. «Демократія без цінностей, – писав блаженний Іван Павло ІІ в енцикліці Veritatis Splendor, – легко перетворюється у відкритий або прихований тоталітаризм».

Як би суперечливо це не звучало, але приймаючи релятивістський кругозір, глобалізація, у свої теперішній формі, сприяє викоріненню, втраті переконань, уодноманітнює мислення та викорінює конструктивні відмінності будь-якого людського суспільства. Її руйнівна влада применшує людську особу до економічного виміру, а здатність людини перемінювати дійсність переводиться у роль звичайного споживача товарів.

Глобалізація – це термін, який вміщує у собі уніфікуючі значення. Існує намагання накреслити єдиний напрямок мислення, єдиний спосіб поведінки, єдиний спосіб виживання, тобто, створити єдиний культурний напрямок життя. Тобто глобалізація у своєму негативному аспекті, позбавляє нас нашої людської гідності, щоб вчинити нас маріонетками в руках свавільної, холодної та корисливої ринкової економіки.

Перед обличчям такого проекту, який нас уніфікує, позбавляючи власної самобутності, Церква закликає ділитися тим, що відрізняє нас один від одного, тобто, власними даруваннями, особистою приналежністю до різних груп, політичних партії, неурядових організацій, парафій, тощо. Церква закликає передавати особливості, які нас відрізняють, щоб з цих відмінностей Святий Дух, Який їх нам дає, зміг дарувати нам багатогранну єдність. І це є чимось дуже далеким від гегемонії глобалізаційного проекту, який уніфікує та викорінює відмінності, як також від релятивізму, який деперсоніфікує та роздрібнює.