Владика Борис Ґудзяк про служіння серед мігрантів (3 ч.)

Сьогодні пропонуємо послухати третю, останню частину інтерв’ю з Єпархом Паризьким для українців греко-католиків Франції, Швейцарії та країн Бенілюксу, Преосвященним владикою Борисом Ґудзяком. Розмовляла Світлана Духович:

*************

Владика Борис Ґудзяк висловив свою думку про те, чим відрізняється еміграція попередніх сторіч від нової трудової міграції:

Своєю історичною епохою. Це є дві різні епохи і різний досвід. Попередні еміграції, на загал, не мали стільки високоосвічених людей. З другого боку, в них була доволі традиційна і в тому чітка релігійна і національна ідентичність. Національна, бо в двадцятих-тридцятих роках в Західній Україні національна свідомість стрімко зростала. Щодо таких чинників, які є важливими в громаді, то над цією попередньою еміграцією тяжіло почуття відповідальності за Україну. Не було української держави. “Мій брат, чи сестра на Сибіру, хтось інший загину в УПА, а я тут вільний в Америці, чи в Німеччині, чи в Англії” - було таке відчуття вини, - “Чому я можу, а мої не можуть. Значить, я тоді мушу. Я мушу це все зберігати, і я мушу боротися за свободу народу і Церкви”.

Сьогоднішній емігрант виїжджає з незалежної України. З різних причин, це почуття відповідальності за Україну, за її свободу є іншим. Має певний вплив і не одне десятиліття радянського виховання. Але я бачу, що багато нових емігрантів є більш підприємчивими, закладають бізнеси. В попередній еміграції підприємців було дуже мало. Іншими словами, є і позитивні, і негативні певні різниці. Але я думаю, що в якійсь мірі, з громадського боку для нових емігрантів є більше викликів тому, що вони, чи їхні батьки пережили ці неймовірні травми тоталітарних режимів протягом двадцятого століття в Україні. І коли в Україні було так чи інакше вбито, чи виморено п'ятнадцять мільйонів людей - таке злочинство і такий великий гріх не лишається без соціальних наслідків. В ньому дуже багато людей брало участь. Це не було лише щось зовні, була колаборація, була участь і своїх. І цей порок він тяжить, він створив велику недовіру між особами. Батьки вчили дітей в хаті: “Ти можеш думати одне, але цього не говори, ти говори щось інше. А якщо ти щось одне говориш, ти роби ще щось третє”. Павлик Морозов був героєм, який ставився як приклад всім молодим, включно молодим українцям. У Львові і у всіх більших містах була вулиця Павлика Морозова. Що зробив Павлик Морозов? Він, згідно з радянською легендою, здав свого батька до НКВД. Отже, приклад для дитини був: “Ти маєш здати навіть свого батька”. Тобто всі святощі, навіть найсвятіші стосунки між батьками і дітьми роз'їдалися кислотою цієї ідеології. І не дивно, що бракує міжособистої довіри. І тому корупція процвітає, тому наша політика є така травмована. І це зцілювати не просто, і це переноситься також на наші поселення.

Паризький єпарх поділився планами на майбутнє його єпархії:

В нашій єпархії (ми в січні стали єпархією), ми відважилися на щось, чого ще не пробував ніхто в нашій Церкві - ми проводимо аудит. Ми стараємося оцінити, принаймні загально, стан душпастирський, стан канонічний, (тобто наскільки є упорядковані речі згідно з Церковним правом), стан матеріальний, стан юридичний (щодо державних законів наших нерухомостей і т.д.) і фінансовий стан. Це все є тривалий процес, який, я думаю, завершиться наприкінці цього року, і це дозволить нам мати такий рентген, може не цілісний, але принаймні наскрізь, і по діагоналі. І це повинно нам вказати, які є найбільші виклики, потреби і проблеми. І дуже важливо, мені здається, визначити пріоритети, щоб робити те, що є найважливіше. Є одна настанова, яка навіть не потребує аудиту, бо є базовою: я б дуже хотів, щоб у нас всюди була гарна Літургія, щоб ми приходили до церкви і відчували таїнство, щоб обряд був повний, щоб спів був гарний, щоб була гарна іконографія. Це для нашого народу є важливо. Я побачив вже в цьому році, що наша праця над обрядом, над Богослуженнями - такі святочні Богослуження Різдва, Богоявління, багатство наших пасхальних Богослужень Страсного тижня і Великодня, наші дві великі Служби Божі в Нотр-Дам де Парі — зарядили нашу громаду.

Я б хотів, щоб була прозорість в адміністрації, у фінансах. В нашій праці в Українському Католицькому Університеті, який починав з нуля, а сьогодні має чотириста двадцять працівників, є фінансова прозорість. Шістдесят з тих працівників складають бюджет. Якщо шістдесят людей знає бюджет, то можна собі уявити, що всі знають бюджет — це не характерно українським інституціям ні в Україні, ні в діаспорі. Коли нема знання про такі речі, поселюється сумнів і скепсис. А сумнів і скепсис стає бар'єром у стосунках. Як доходити до спільної відповідальності? - це не просто. Але я переконаний, що в громаді є багато людей, які вміють робити різні речі краще від мене: і священики, і миряни, і мирянки. Я би хотів трішки тягару з себе скинути, ним поділитися. І я буду вимагати цього від людей тому, що, коли ти він когось вимагаєш, очікуєш, ти визнаєш їхню гідність. Від кого ти не вимагаєш, правдоподібно ти вважаєш, що він не може. А якщо він може, і ця можливість реалізується, людина процвітає. Отже, я б хотів, щоб було свідоме зріле духовне життя членів нашої єпархії.

На завершення, Владика Борис звернувся до слухачів:

Я хочу запросити, можливо хтось буде мати можливість, 17 листопада в Парижі о 3:30 в Нотр-Дам де Парі, ми будемо молитися торжественно, траурно, але з великою надією на Господа, за жертви голодомору. Пережити наше Богослуження в Нотр-Дам де Парі — це є... я вже два рази був там на наших Літургіях, і я бачив, що всі ми, які там були, дуже глибоко пережили це. При тому запрошую до нашої Катедри в Парижі, де є дуже гарні Богослужіння. І я надіюся, що ми в Західній Європі будемо зустрічатися, що ми будемо їздити одні до одних, подібно як ми з Парижу приїхали на Благословення ремонтів Собору Св. Софії минулого жовтня, як їдуть з Італії, Іспанії до Люрду. У цей час еміграції, віртуальних стосунків і глобалізації, мені здається, що паломництво і процесія “до”, процесія “з кимось і до когось” - вона буде мати велике значення. І тому такі радіопередачі, які нас єднають, є дуже важливими.