Блаженніший Святослав Шевчук про Надзвичайну та Звичайну Асамблеї Синоду Єпископів Католицької Церкви (доповнено)

Глава УГКЦ, блаженніший Верховний Архиєпископ Святослав Шевчук є членом ХІІІ Звичайної Загальної Ради при Генеральному Секретаріаті Синоду Єпископів, яка завершує свої чергові засідання 8 жовтня 2013 р., у яких брав участь також і Папа Франциск.

У вільний від засідань час Блаженніший Святослав завітав до української редакції Ватиканського Радіо, щоб розповісти і про Загальну Надзвичайну Асамблею Синоду Єпископів, призначену Вселенським Архиєреєм на 2014 рік, і про приготування до ХІV Звичайної Асамблеї Синоду Єпископів, що передбачена на 2015 рік:

У цих днях, з понеділка 7 жовтня до вівторка 8 жовтня, відбулася чергова робоча зустріч Звичайної Ради Папського Синоду. Це є така група обраних Синодом Єпископів владик з цілого світу і певної кількості членів, які призначаються окремим рішенням Святішого Отця, які допомагають Папі контактувати з єпископатом з цілого світу в тих проміжках між засіданнями, коли збираються всі члени Папського Синоду. Я був покликаний до цієї групи єпископів і кардиналів Папою Венедиктом ХVІ як представник від Східних Католицьких Церков. Отож, ми разом працювали із Святішим Отцем Венедиктом ХVІ, а тепер мали нагоду працювати разом із Святішим Отцем Франциском.

Хочу сказати, що на відміну від усіх наших попередніх зустрічей, вчора після обіду і сьогодні вранці сам Святіший Отець прийшов і взяв участь в засіданнях і праці цієї Ради Папського Синоду. Для нас було дуже важливо почути його. Теж було важливо те, що кожний, хто висловлювався, то висловлювався в присутності Святішого Отця і міг прямо скерувати до нього свої думки, свої бачення, свої переживання, чи, можливо, теж відповісти на ті питання, які ставить до нас Святіший Отець.

Ми були досить здивовані, що Святіший Отець поставив нові завдання, які ми не сподівалися, що отримаємо. Найперше, він нам повідомив про те, що на наступний, 2014 рік, він скликає Надзвичайну Сесію Папського Синоду. Ця Надзвичайна Сесія, до певної міри, передуватиме наступній Звичайній Сесії, яка має відбутися у 2015 році.

Якраз на попередній нашій зустрічі у червні місяці ми йому представили три теми на його вибір для Синоду Єпископів 2015 року. І він з цих трьох тем вибрав одну, про яку нас повідомив. Ця тема має в центрі своєї уваги людину, це є антропологічна тема – людина у світлі Христового Євангелія і ці виклики, які стоять, зокрема, перед сім’єю, перед родиною у сучасному світі. Десь ця тема торкається серцевини тої людської ситуації, в якій сьогодні знаходиться кожна віруюча людина. Ну, і так само, сьогодні саме до цієї людської ситуації буде звернене слово Святішого Отця і увага всіх наших владик.

Але, напередодні цього Звичайного Синоду 2015 року, тему якого Святіший Отець нам проголосив, ми довідалися про ось цю Надзвичайну Сесію, яка буде сконцентрована, перш за все, на темі християнської родини. Назва цього Синоду, чи тема, докладно буде означати виклики, які стоять перед християнською родиною у світлі завдань євангелізації.

Коли ми мали можливість, скажімо, почути, чому така тема була обрана, які тепер стоять певні виклики й завдання, для всіх нас стало зрозумілим, що тема сім’ї сьогодні є одна з найбільш пекучих проблем душпастирства Церкви. Зокрема, було відзначено, що сьогодні, часом, під словом «сім’я» розуміється дуже різнорідна діяльність. Наприклад, щойно на днях ми довідалися, що ООН признало право творити одностатеві союзи і називає це родиною. Хоча, згідно християнського розуміння, родина – це завжди є союз між чоловіком і жінкою. Він є плідний і він є нерозривний аж до смерті.

Очевидно, що під час праці в групах, під час обговорень цієї тематики, ми намагалися проаналізувати ці виклики сучасної культури в якій живе людство. Мова йде не лише про виклики, які ставить перед Церквою, скажімо, нове законодавство чи нові права, які хтось починає собі вимагати, але, перш за все, в центрі нашої дискусії була людина сучасна – як вона живе, які перед нею є нові життєві ситуації, чи, справді, сьогоднішня людина до кінця усвідомлює вчення Христової Церкви про подружжя і сім’ю, наскільки Церква сьогодні виконала свій обов’язок навчати, наскільки сьогодні вчення Церкви про подружжя і сім’ю є відоме нашим вірним. Відтак, наскільки наші вірні живуть згідно того вчення, яке ісповідують, коли називають себе християнами, віруючими і членами католицької Церкви.

Для того, щоби розпочати приготування до цієї Надзвичайної Сесії Папського Синоду, ми опрацювали певний запитник, у якому ми ставимо певну низку запитань, для того, щоб у різних країнах, у різних Єпископських Конференціях, а також у контексті Синодів Східних католицьких Церков, можна було розпочати ширше обговорення цієї тематики, з одного боку, для того, щоб зрозуміти, можливо навіть дуже різноманітні обставини, в яких знаходиться сьогодні подружжя християнське, а з іншого боку відчути наскільки успішним є наше душпастирство родини.

Відразу хочу підкреслити, що такого типу увага до християнської родини і подружжя, не є спричинена бажанням якоїсь зміни доктрини Церкви щодо подружжя і сім’ї. Ніхто не ставить собі завдання, скажімо, міняти якісь церковні постулати, щоб якимось чином лібералізувати, якісь такі, я б сказав, дуже чіткі принципи християнські, чи йти на компроміс із сучасною культурою чи світом. Абсолютно, що ні! Завдання, які поставив перед нами Святіший Отець є суто душпастирського характеру: як допомогти сьогодні християнину третього тисячоліття жити згідно тих вартостей, тих засад, тих моральних законів, які ісповідує незмінно католицька Церква.

Тому, зближаючись до ювілею 50-річчя закінчення ІІ Ватиканського Собору, який, як відомо, був таким душпастирським Собором, який намагався справді осмислити життя і місію Церкви в сучасному світі, саме у світлі такого духу ІІ Ватиканського Собору і будуть готуватися та відбуватися цих два наступних папських Синоди.

Отож, питання є ефективного душпастирства: як помогти сьогодні конкретним людям, які живуть конкретними проблемами, які живуть під тягарем агресивної культури, яка, справді, сьогодні дуже, я б сказав, агресивно ставиться до інституту сім’ї як такої, жити відповідно до того, що вона ісповідує у своїй вірі.

Отож, завдання поставлене досить велике. Ми сподіваємося, що всі Єпископські Конференції і Синоди Східних католицьких Церков дадуть вичерпні відповіді на ці питання, які ми їм приготували, які будуть розіслані. Пізніше ці відповіді будуть збиратися, ми будемо мати наступні зустрічі нашої Ради для того, щоб їх осмислювати, для того, щоби шукати якнайкращих душпастирських підходів і методів, як помогти сучасній людині укласти щасливе подружжя.

Бо, остаточно, що Церква хоче зробити, скликаючи такі Синоди? Проголосити Добру Новину, Євангеліє про щасливу сім’ю, помогти людині відчути усю красу і істинність навчання католицької Церкви про цю, таку важливу інституцію, яка повинна стати дорогою до спасіння чоловікові і жінці, а також передати віру наступним покоління.

Я думаю, що для наших слухачів є відомим, що попередній Синод застановлявся над питанням нової євангелізації для передавання віри. Ми всі питали себе, як сьогодні нам навчати вірити в Бога сучасну людину. І дуже багато владик, членів Синоду, і я в тому числі, ми говорили наскільки важливим є інститут сім’ї для того, щоб можна було навчити дітей і молодь вірити в Бога. Наприклад, я, зокрема, розповів, яким чином навчалася чи передавалася християнська віра в умовах переслідуваної, підпільної греко-католицької Церкви. Якщо би не християнська сім’я, яка була справді домашньою церквою, була тим осердям, де діти і молодь навчалися як молитися, якщо би вони не бачили, як їхні батьки моляться і ісповідують свою віру, не тільки словами, але теж і своїми вчинками, як вони бережуть святість того подружжя і тої сім’ї, яка була таким оазисом і церковного, і християнського, і культурного життя, то тоді наша Церква у підпільних умовинах не змогла би зберегтися. І я думаю, що така вартість людини для передачі християнської віри, є, я б сказав, вічною, незалежно від того, в яких обставинах ми живемо.

Отож, цей Папський Синод, і Звичайний, і Надзвичайний, перебуває в тяглості з тим попередній Папським Синодом тому, що питання передавання віри і необхідність збереження християнської сім’ї, між собою є нерозривно пов’язані.

Отож, перед нами стоїть велике завдання. Святіший Отець нам особисто міг це озвучити і ми щиро сподіваємося, що у сучасному світі, коли ці традиційні християнські і загальнолюдські вартості щодо подружжя і сім’ї є під великою зневагою, Церква зможе не тільки захистити ці вартості, але, проголосити ту Радісну Вістку, це слово Христового Євангелія для того, щоб розповісти правду про щасливе подружжя і щасливу сім’ю. Якраз оце бажання голошення Доброї Новини є заключене у назві цієї Надзвичайної Сесії Папського Синоду – виклики перед сімейним життям у світлі євангелізації.