Другий Ватиканський Собор про Східні Католицькі Церкви (11)

Розглядаючи вплив Другого Ватиканського Собору на життя Східних Католицьких Церков, попередніми разами ми розпочали тему, яка стосується ієрархічного устрою Церкви. На основі постанов собору канонічне право окреслює повноваження патріарха та його синоду, визнаючи їхню юрисдикцію на території патріаршої Церкви. Але на основі ствердження, що патріарх є «отцем і главою» очолюваної ним Церкви, канонічне право також говорить про право та обов’язок патріарха «чувати» над вірними своєї Церкви в усьому світі. Адже явище міграції вимагає спеціального підходу до поняття територіальності.

Для того, щоб заохотити мігрантів східних обрядів зберігати свою релігійну самобутність, Церква передбачає створення відповідних канонічних структур у місцях їхнього компактного проживання. Так, у декреті Другого Ватиканського Собору про єпископське служіння «Christus Dominus» (п.23) читаємо, що «там, де перебувають вірні відмінного обряду, єпископ повинен подбати про їхні духовні потреби». А чинити це може як шляхом призначення священиків відповідного обряду, створення персональних парафій, призначення вікарія, надавши йому необхідні повноваження. Апостольська Столиця може також встановлювати ієрархію для кожного з обрядів.

Саме на підґрунті відповідних соборових рішень, які знаходимо у документах Lumen gentium, Orientalium Ecclesiarun, Unitatatis redintegratio та Christus Dominus, актуальне канонічне право, як Кодекс Канонічного Права латинської Церкви, так і Кодекс Канонів Східних Церков, містять чіткі та конкретні норми щодо належного душпастирства католицьких мігрантів, зважаючи на мову, походження, культуру чи обряд.

Крім того, декрет Orientalium Ecclesiarun, присвячений Східним Католицьким Церквам, у 7-му пункті наголошує, що «всюди, де призначається ієрарх якогось обряду поза патріаршою територією, згідно з нормами права він зараховується до складу ієрархії патріархату цього обряду».

Воля Собору є виразною: встановлення східних структур там, де це можливе та необхідне для того, щоб дати відповідь на духовні та душпастирські потреби вірних в усьому світі. А підтримувати цей процес належить до права патріарха чувати на вірними своєї Церкви всюди, де вони перебувають.