«Ти нас сотворив для Тебе і тривожне наше серце, аж поки не спочине в Тобі». Роздуми Папи Франциска у день літургічного спомину Святого Августина.

«Ти нас сотворив для Тебе і тривожне наше серце, аж поки не спочине в Тобі», – цими словами святого Августина, записаними у його книзі «Сповідь», розпочав свою проповідь під час Святої Меси 28 серпня 2013 року в римській базиліці святого Августина Вселенський Архиєрей Франциск, додаючи, що ці слова є синтезом усього життя їх автора. Папа наголосив, що особисто його дуже вражає і спонукає до роздумів слово «тривожне» і саме навколо цього слова він побудував свою проповідь, розпочинаючи із запитання: якою була головна тривога у житті святого Августина? Або, як перефразував далі Святіший Отець: які тривоги закликає нас розбудити і підтримувати у власному житті цей великий святий? Відповідаючи на це, він запропонував роздумати над трьома «тривогами»: тривогою духовного пошуку, тривогою зустрічі з Богом та тривогою любові.

Зупинившись над першою, тобто над тривогою духовного пошуку, Папа підкреслив, що життя святого Августина було досить схожим на життя людей наших днів, зокрема молоді. У християнській вірі його виховала мама, свята Моніка, хоч він і не був відразу охрещений. Зростаючи і не знаходячи відповідей на свої запитанням, Августин віддаляється від віри та піддається іншим пропозиціям. Входить до групи маніхейців і посвячується свої сили на здобування освіти, але при цьому знаходить час і на грішні розваги. Здобуває добрі знання і розпочинає кар’єру професора риторики, а це незабаром дає йому можливість працювати для імператора у Мілані. Августин уже отримав усе, але у його серці залишається тривога пошуку глибокого сенсу людського життя; «його серце не спить, не є під наркозом успіху, речей, влади», – підкреслив Єпископ Риму, вказавши, що святий Августин не замкнувся у собі, але продовжував пошук правди, сенсу життя, пошук Божого обличчя. Без сумніву, протягом цього шляху він робить багато помилок, вчиняє чимало гріхів, але не втрачає тієї тривоги духовного пошуку. І, саме у такий спосіб, він усвідомлює, що Бог його чекає, а навіть більше, що Бог ніколи не переставав його шукати. Усіх тих, які почувають себе байдужими до Бога, до віри, які є далекими від Бога чи Його залишили, а також усіх нас, Папа Франциск запросив заглянути у глибину свого серця, у себе самого і запитати себе: маєш серце, яке бажає чогось великого, чи маєш серце, яке приспане матеріальними речами? Чи твоє серце зберегло тривогу духовного пошуку? «Бог на тебе чекає, тебе шукає: що Йому відповіш?.. Віриш, що Бог тебе чекає чи для тебе ця правда є лише «словами», – запитав Вселенський Архиєрей.

Далі Папа підкреслив, що ця тривога у серці святого Августина привела його до особистої зустрічі з Ісусом Христом, до розуміння того, що той Бог, Якого він шукав далеко від себе, є Богом, що поруч кожної людини, кожного людського серця, що Він є ближче до нас, ніж ми самі до себе. Але, відкривши для себе Бога і Його зустрівши, Августин на цьому не зупиняється, не замикається у собі, але продовжує свій духовний шлях. Тривога пошуку правди, пошуку Бога стає тривогою пізнавати Його щораз більше і вийти із себе самого, щоб розповісти про Нього іншим, щоб також інші люди могли Його пізнати. Августин, можливо, хотів би спокійного життя у навчанні та молитві, але Господь кличе його до єпископського служіння в Африку, на Пастиря Іппони, у важкі часи, де спільнота християн була поділена і наближалась війна. Новий єпископ Іппони дозволяє Богові затривожити його серце, він не втомлюється звіщати іншим Ісуса, сміливо євангелізувати, даючи приклад доброго християнського життя та намагаючись бути добрим пастирем місцевої спільноти. За словами Святішого Отця, скарбом святого Августина була саме його поведінка, коли від виходив назустріч Богові і своїй пастві, яку йому довірив Господь. «Можемо запитати себе: чи я є тривожним для Бога, щоб Його звіщати, щоб представити його іншим? Чи дозволяю на те, щоб мене зачарувала духовна світськість, яка спонукає робити усе задля любові до себе самих», – далі запитав Вселенський Архиєрей, заохочуючи задуматись над нашим покликанням до того, щоб виходити назустріч іншим людям.

Переходячи до третьої тривоги, Святіший Отець запропонував роздумати над тривогою любові, пригадуючи, зокрема, маму Августина, святу Моніку: «Скільки сліз пролила ця свята жінка за навернення свого сина! І скільки матерів також і сьогодні проливають сльози, щоб їхні діти повернулись до Христа! Не втрачайте надії у Божу благодать!» Далі Єпископ Риму пригадав слова із книги «Сповідь», якими один єпископ підбадьорював святу Моніку: «Неможливо, щоб син стількох сліз загинув». І справді, Господь вислухав молитви матері! «Ось, це є тривогою любові –завжди, безупинно шукати добра іншого, дорогої особи, з також силою, що провадить навіть до сліз», – наголосив Папа Франциск, пригадуючи також євангельські події про те, як Ісус плакав біля гробу свого приятеля Лазаря, як Петро плакав, після того, як тричі відрікся від Спасителя, як євангельський милосердний батько, очікуючи на повернення свого сина, побачивши його ще здалеку, вибіг йому назустріч, проте, як Пречиста Діва Марія, спонукана любов’ю, йде слідом за Своїм Сином аж на Голготу. Чи наше серце тривожиться, коли бачимо потреби наших ближніх чи залишаємося замкненими у собі, у наших спільнотах, які стають для нас зручним місцем. «Іноді можна жити в багатоквартирному будинку і не знати, хто живе поруч; або можна бути у спільноті, не знаючи насправді свого співбрата», – зазначив Святіший Отець, додаючи, що тривога любові спонукає завжди виходити назустріч іншій людині, не чекаючи на те, щоб той інший виявив нам свої потреби. Тривога любові дарує нам душпастирську плідність.