Слідами Всесвітнього дня молоді: свідчення учасників (2)

Знову повертаючись до Всесвітнього дня молоді в Ріо-де-Жанейро, пропонуємо вашій увазі свідчення ще декількох учасників з різних країн світу.

Насправді несподіванкою було зустрінути Інну з України. Вона не приїхала як прочанка, не була разом з групою з України, але, за її словами, просто пройшла кілька кілометрів до Копакабани, бо вже багато років працює в Ріо-де-Жанейро. На обличчі Інни відбивається глибоке хвилювання, їй жаль, що не знайшла своїх земляків, але, водночас, відчуває єдність з усіма присутніми: «Така величезна, мільйонна кількість католиків, таких, як і я! Коли надійдуть важкі хвилини, то зможу сама собі сказати: «Тримайся міцно! У світі є мільйони таких як ти! А коли Папа нас усіх поблагословив, мене наповнила велика радість і вдячність. Думаю, що Бог перемінив моє кам’яне серце. Хто може знати, скільки духовного насіння посіяв тут Господь Бог!» – сказала Інна.

Алессіо з Риму ствердив, що на нього все справило надзвичайно велике й позитивне враження. «Я відчув невичерпне багатство всієї католицької Церкви, – сказав він, – і зрозумів, що треба бути уважнішим до потреб усієї Церкви в світі. Мушу признатись, що найбільше мене вразили свідчення африканської молоді, адже вони мусять жити Христовою вірою у важких і суперечливих ситуаціях».

«А я нарешті зміг задовольнити своє величезне бажання – побачити Папу, – радісно каже Андрес з Уругваю, – почути його слова, глибоко пережити його присутність. Тепер мене переповнює велика вдячність і дійсно синівська любов до Папи».

Шарль із Франції, один із волонтерів, сказав: «Це було дуже, дуже велике переживання. Мені шкода тих, що не змогли знайти місця на побережжі Копакабани, а таких було, на жаль, багато. Адже ніхто не сподівався, що задля погодних умов доведеться перенести місце богослужень, адже дощі затопили «Поле віри» в Ґваратібі, а там усе було вже готове, щоб прийняти кілька мільйонів хлопців і дівчат. У рекордний час вдалось облаштувати Копакабану, бо там після хресної дороги уже була сцена, озвучення і освітлення. Ми, як волонтери, страшенно старались, щоб усе вийшло якнайкраще, не тільки з організаційної точки зору, а щоб подати кожному помічну руку. Ми, волонтери, жили як одна сім’я. А молодь була така рада нас бачити на кожному кроці. Думаю, ніколи не забуду пережиті емоції, вибух світлої радості, єдності, близькості Христа. А потім – зустріч з Папою Франциском! Повертаюсь додому з великою відповідальністю: бути свідком Христа, зміцненим у вірі й надії, без страху і сумніву євангелізувати, нести Боже слово».