Другий Ватиканський Собор про Східні Католицькі Церкви (2)

Приблизно двісті єпископів східного обряду брали участь в Другому Ватиканському Соборі, давши свій вклад на різних етапах його праці, особливо – в приготуванні документів, в яких йде мова про Східні Католицькі Церкви. Протягом нашого нового циклу передач про Собор, який готується на основі доповіді владики Димітріоса Салахаса з Греції, знайомимось саме з цим аспектом його великої спадщини.

Під час Собору було прийнято окремий декрет присвячений католикам східного обряду, який так і називається: Orientalium Ecclesiarum, (Про Східці Церкви). Цей документ зазначає, що східні, які перебувають у повному сопричасті з Римською Апостольською Церквою, є частиною вселенської Церкви. Він зазначає, що «свята і католицька Церква, яка є Христовим містичним тілом», складається з вірних, які об’єднані у Святому Дусі «тією самою вірою і тими самими Таїнствами», але зібрані у різні групи під проводом ієрархії, становлячи «помісні Церкви чи обряди». Між ними «панує чудесна єдність, таким чином, що різноманітність у Церкві не лише не наносить шкоду її єдності, але показує її». Тому бажанням католицької Церкви є, щоб «були збереженими традиції кожної помісної Церкви чи обряду».

Під «Вселенською Церквою» тут розуміється Христова Церква, встановлена та організована у цьому світі, як спільнота, що існує у католицькій Церкві, якою керує наступник святого Петра та єпископи у сопричасті з ним (Lumen Gentium, 16). Отож, східні католицькі вірні є у повному сопричасті з Католицькою Церквою, оскільки з’єднані з Христом зв’язками визнання віри, Святими Тайнами та церковною владою.

У вступі до декрету Orientalium Ecclesiarum читаємо, що «інституції, літургійні обряди, церковні традиції та дисципліна» Східних Церков є «предметом великої пошани з боку Католицької Церкви», причинами якої є те, що у них знаходимо відблиск «традиції, що походить від апостолів через Отців Церкви, та становить неподільну та Богом об’явлену спадщину вселенської Церкви».

У цьому контексті Другий Ватиканський Собор висловлює побажання, щоб Східні Католицькі Церкви, які є «живими свідками цієї традиції», «процвітали та з оновленою апостольською ревністю здійснювали ввірену їм місію». І це не просто сентиментальне побажання, але богословське та юридичне ствердження Собору, яке накладає на Апостольську Столицю певні зобов’язання в стосунку до Східних Католицьких Церков, як також на самі ці ж Церкви.