Другий Ватиканський Собор про Східні Католицькі Церкви (1)

Кілька місяців тому, в нашій п’ятничній рубриці, присвяченій Другому Ватиканському Соборові з нагоди 50-річчя його початку, ми запропонували вашій увазі цикл передач, присвячений ролі католицьких єпископів східних обрядів під час цього визначного загальноцерковного з’їзду. Його було приготовано на основі доповіді владики Димітріоса Салахаса, Екзарха для католиків візантійського обряду в Греції, яку він виголосив під час зустрічі східних католицьких єпископів Європи, що відбувалася наприкінці листопада минулого року в Хорватії. Частина доповіді стосувалася також текстів Собору, які говорять про Східні Католицькі Церкви, адже в їх приготуванні роль східних єпископів була чи не найпомітнішою. Протягом наступних наших передач знайомитимемося саме з цим аспектом.

Владика Димітріос зазначав, що вклад східних Отців Собору був як на підготовчому етапі, так і під час дискусій та редагування документів і постанов. Зокрема, 23 п. догматичної конституції про Церкву Lumen Gentium, в якому йдеться про апостольське походження Східних Церков, а особливо, патріарших Церков; Оrientalium Ecclesiarum, декрету, повністю присвяченого східним католицьким Церквам та їхнім взаєминам з православними Церквами; декрету про екуменізм Unitatis Redintegratio, декрету Cristus Dominus про єпископське служіння, врешті, декрету про священство Presbyterorum Ordinis, 16 пункт якого говорить про целібат і про східне одружене священство.

Не зважаючи на те, що вони постали в другому тисячолітті, після поділу між Римським Апостольським Престолом та східними Патріархатами, Східні Католицькі Церкви черпають свою традицію з первісних Церков, заснованих святими Апостолами та із святоотцівської спадщини. Про це говориться в уже згаданому 23 пункті догматичної конституції про Церкву Lumen Gentium, який появу східних Церков приписує діянню Божого провидіння: «Завдяки Божому Провидінню, – читаємо в ньому, – сталося так, що різні Церкви, засновані в різних місцях Апостолами та їхніми наступниками, з бігом часу створили об’єднання, скріплені органічним зв’язком».

Документ зазначає, що зберігаючи єдність віри, згадані об’єднання втішаються «своєю дисципліною, власними літургійними звичаями та власною богословською і духовною спадщиною». Деякі з них, особливо, давні Патріарші Церкви, «немов матері віри, породили інші Церкви», а ця різноманітність місцевих Церков, згідних між собою, «чудово доводить католичність нерозділеної Церкви» (LG 23).