Другий Ватиканський Собор очима Венедикта XVI (14)

Наприкінці свого понтифікату, завершення якого збіглося з початком Великого Посту 2013 року, Папа Венедикт XVI зустрічався, як і щоразу на початку Чотиридесятниці, з духовенством своєї дієцезії. Замість промови, чи звичних у таких випадках, запитань з відповідями, він поділився своїми спогадами про особисту участь у Другому Ватиканському Соборі, а ми знайомимося з цими спогадами на завершення наших передач у п’ятниці.

Заключним моментом, на який звернув увагу Святіший Отець, було те, що «існував Собор Отців – справжній Собор, але також – Собор медіа. Він був майже окремим Собором, і світ сприймав Собор через нього, через засоби інформації». Саме цей «Собор медіа» дійшов до людей. У той же час, «Собор Отців» здійснювався «всередині віри, це був Собор віри, яка шукає розум, яка намагається зрозуміти себе та зрозуміти Божі знаки цієї миті, яка старається відповісти на виклики, які посилає Бог в цю мить, і знайти у Божому слові слово для сьогодення і майбутнього». Натомість, «Собор медіа» проходив згідно з категоріями сучасних ЗМІ, маючи відмінну герменевтику, тобто, політичну.

Для засобів комунікації Собор був політичною боротьбою, змаганням за вплив між різними рухами в Церкві. Хтось намагався знайти децентралізацію Церкви, повноваження для єпископів, а через вислів «Божий люд», владу народу, мирян. Наголошення саме на таких дійсностях було в очах ЗМІ найважливішою справою Собору. Це стосується також літургії, де в дискусіях згаданого характеру не йшлося про неї, як про акт віри, але лише як про діяльність громади, як про щось, позбавлене сакрального виміру. Святе Письмо у такому контексті – це лише історична книга, і ніщо більше. На думку Венедикта XVI, саме така вульгаризація ідей Собору мала негативний вплив на впровадження його постанов, зокрема, й у здійсненні пізнішої літургійної реформи.

А оскільки «Собор медіа» був надзвичайно доступним для всіх, то наставлення, породжене ним, було домінуючим, що створило багато проблем, бід, таких, як як закриття семінарій, зменшення кількості покликань, вульгаризація літургії... Натомість, «справжній Собор» зустрічав труднощі у впровадженні в життя, оскільки «віртуальний Собор був сильнішим за дійсний Собор». «Але дійсна сила Собору були присутньою, і крок-за-кроком здійснюється, стаючи справжньою силою, і вона є справжньою реформою, справжнім оновленням Церкви, – підсумував Венедикт XVI, додаючи: – Мені здається, що через 50 років після Собору бачимо, як цей віртуальний Собор розсипається, губиться, і виявляється справжній Собор, з усією своєю духовною силою. А нашим завданням, якраз у цьому Році віри, виходячи від Року віри, є працювати над тим, щоб справжній Собор, зі своєю могутністю Святого Духа, здійснювався, і щоб Церква дійсно оновилася».