2013-06-19 18:09:45

Бесіди про соціальну доктрину Церкви (96). Аудіо+текст


Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії: RealAudioMP3

*******
Віра, розум та соціальна доктрина Церкви (1)

У травні цього року в італійському місті Феррарі професор Стефано Фонтана, Директор Фундації «Міжнародний дослідницький центр соціальної доктрини Церкви ім. кардинала Ван Туана», виголосив доповідь на тему: «Віра та соціальна доктрина Церкви». Пропонуємо вашій увазі її підсумок у наших кількох передачах з циклу «Бесід про соціальну доктрину Церкви».

У цій доповіді автор аналізує взаємини між католицькою вірою та соціальним вченням, ставлячи на початку запитання: чи ці взаємини є суттєвими, чи може чимось додатковим?

У наш час вірі надається, насамперед, вимір досвіду. Її вже майже не сприймається, як знання. Однак, те, що віра є досвідом, слід розуміти не в значення, яке цьому слову надає сучасна культура. Віра є досвідом Христа, досвідом зустрічі з особою Ісуса Спасителя, є Його наслідуванням. Але Ісус є також Логосом, Істиною, вічною і першопочатковою Мудрістю, якою створені всі речі.

Сьогодні під час катехизації та у проповідях, часто наголошується на необхідності «досвідчити віру». Але досвід Ісуса – це також контакт з Істиною, як також з Любов’ю, яка виходить нам назустріч. Більше наголошуючи на досвіді, сьогодні майже не звертається увагу на доктрину. Так, у вірі, як досвіді, є зерно правди, але сама вона, без посилання на раціональне, перебуває під загрозою спокус модернізму, наражається на почуттєву суб’єктивність.

Лише тоді, коли існує бачення віри також як і знання, можливий її діалог з людським розумом, зокрема, і в питаннях, які стосуються порядку будування земного суспільства. Соціальна доктрина Церкви є саме цим: вірою, яка діалогує з розумом, щоб будувати «земне місто» згідно з Божим проектом. Йдучи за Папою Венедиктом XVI та його енциклікою «Deus caritas est», можемо навіть сказати, що соціальне вчення Церкви стоїть саме на перехресті віри та розуму, де відбувається спілкування Церкви зі світом.

Якщо сприймати віру виключно, як досвід, то зустріч з розумом неможлива, тому слід також відновити бачення віри, як пізнання, навіть якщо йдеться про особливе знання. Саме так її представляв блаженний Іван Павло ІІ в енцикліці Fides et ratio (Віра і розум). Віра має логіку – логіку свідчення. Іван Павло ІІ у енцикліці Centesimus annus (Сотий рік) також навчав, що соціальна доктрина Церкви має міждицциплінарний вимір. І це не лише тому, що вона використовує різні дисципліни, а, насамперед, тому що вона основується на «знанні віри» і на вірі, як знанні. Бо як інші дисципліни могли б діалогувати з вірою, якщо би ця була алогічною?

Далі слід зробити наступний крок. Віра не є частковим вузькопрофільним знанням, вона відповідає на питання глобального сенсу людини. Більше того: віра дає відповідь на це запитання, але також спонукує та підтримує його. Віра є згодою на остаточну Відповідь якою є Ісус Христос. Вона не полягає в постійному запитуванні.

Щоб розум зміг діалогувати з вірою, він, у свою чергу, потребує відкритості на метафізичний вимір, бо замкнувшись лише на емпіричному досвіді, він не зможе цього осягнути. В нашому випадку це виглядає наступним чином. Побудова суспільства вимагає, щоб йому надано «суспільний порядок». Якщо суспільство, згідно з поширеною сьогодні думкою, є складенням або компромісом різноманітних самоутверджень окремих суб’єктів, то в цьому випадку тема вичерпана: вже нема що будувати, лише задовольнити самоутвердження шляхом юридичного визнання й іншими державними заходами. Якщо, натомість, політика бажає будувати суспільство, то повинна припустити існування суспільного порядку. Цей порядок годі виокремити завдяки окремим суспільним наукам, які лише описують явища. Суспільний порядок доступний лише метафізичному розумові. Людська природа, родина, подружжя, спільне добро, справедливість – це все концепції метафізичного порядку. Коли культура втрачає метафізичну категорію, що спостерігаємо в наш час, то вона більше не розуміє вищенаведених понять.

Отож, соціальне вчення Церкви – це вияв віри, яка діалогує з розумом у справі творення суспільного порядку. Щоб це діяло, потрібно, аби були виконані дві наступні умови: щоб віра включала в собі всеохоплююче метафізичне бачення суспільного порядку, і щоб розум діалогував з вірою, розвиваючи способи практичного здійснення цих принципів. Без цього політика сприймає соціальне вчення Церкви лише як збір добрих побажань, корисних для суспільства практик, але не незамінних. Це, крок-за-кроком, веде до втрати громадського виміру віри.







All the contents on this site are copyrighted ©.