Бесіди про соціальну доктрину Церкви (94)

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

*******
Пророча думка енцикліки Pacem in terris (2)

На початку червня ми згадували 50-ту річницю переходу до вічності блаженного Папи Івана ХХІІІ, який увійшов в історію Церкви та світу, зокрема, скликавши Другий Ватиканський Собор. Пів століття тому також побачила світ його енцикліка Pacem in terris (Мир на землі), ознайомлення з якою пропонуємо вам в кількох наших останніх передачах. Попереднього разу, говорячи про пророчий вклад Папи Ронкаллі в дослідження тогочасного світу, його конфліктів, проблем та сподівань, ми згадали, що в згаданому документі можна спостерегти два рівні: перший – це традиційне вчення Церкви щодо тематики миру, а другий – деяка богословська новизна.

Цю богословську новизну знаходимо вже у вступі до енцикліки, яка звернена до всіх людей, віруючих і невіруючих, «до всіх людей доброї волі». Іншими словами, її сторінки не призначені лише для християн, вони звертаються до всіх людей. Протягом всього документу Папа Іван ХХІІІ висловлює свою симпатію та відкритість Церкви щодо прагнень сучасного світу, які названо «знаками часу».

Іван ХХІІІ не вступає в полеміку, не засуджує світ. Коли, наприклад, пише про війну, то не розбудовує казуїстику, щоб визначити, чи її можна виправдати, якщо обставини вимагають її розпочати. Він змінює підхід та пише про мир, який є «глибоким прагненням людей усіх часів».

Іншу богословську новизну можна особливо розгледіти в останньому розділі енцикліки, який називається «Душпастирські вказівки», зокрема, коли йдеться про взаємини між католиками і не католиками у суспільній діяльності. Ключовим моментом, і на думку багатьох дослідників, вершиною всієї енцикліки є момент, коли Іван ХХІІІ впроваджує розрізнення між ідеологією, тобто, «фальшивими доктринами про природу, початок та призначення всесвіту й людини» та «історичними рухами з економічними, соціальними та політичними цілями».

Папа розрізняє ідеологію, яка є та залишається викристалізуваною, та рухи, які її втілюють, і не можуть не змінюватися під впливом зміни конкретних обставин життя. Отож, може навіть статися так, що її практичне здійснення може представляти собою певні вигоди. Такими роздумами Іван ХХІІІ допускає, наприклад, що історичний рух народів соціалістичних та комуністичних країн слід відрізняти від марксистської ідеології, яка підлягає засудженню. Такий підхід відкрив шляхи для діалогу з комуністичними країнами Європи та Сходу, із суспільствами, що були за так званою «залізною завісою». Адже вже більше не засуджується саме суспільство лише через те, що в ньому навчається певна ідеологія, слід, натомість, придивлятися та шукати спільну мову з різними групами, які в ньому розвивають.

Йдучи цим шляхом, який безпосередньо стосується взаємин між народами, Папа Іван ХХІІІ передбачає «наближення чи зустріч практичного порядку, яка ще вчора не вважалася можливою чи слушною, але сьогодні, натомість, вже є такою, або зможе такою стати завтра».

Крім того, проблема миру – це не лише проблема взаємин між народами. Його слід віднайти такою всередині народу. Мир не є побожними побажаннями, це – складна будівля, яку слід розпочинати будувати від найуразливіших національних середовищ.

Відправною точкою роздумів Івана ХХІІІ є той факт, що Господь Бог є основою кожного морального порядку. На ньому основуються права людини (І розділ), а на них – уся енцикліка «Мир на землі», другий розділ якої аналізує «Взаємини між людськими істотами та громадською владою всередині окремих політичних спільнот», третій – «Взаємини між політичними спільнотами», а четвертий – «Взаємини людських істот та політичних спільнот з міжнародною спільнотою». Всередині цієї, на перший погляд простої схеми, Папа Ронкаллі наголошує, що мир має різні виміри, починаючи від індивідуальних та закінчуючи міжнародними стосунками.