Бесіди про соціальну доктрину Церкви (93)

Щосереди програма української редакції Ватиканського Радіо присвячена темі соціального служіння Церкви. Різні інформаційні повідомлення відповідного змісту доповнює спеціальна тематична рубрика "Бесіди про соціальну доктрину Церкви". Пропонуємо вашій увазі черговий випуск з цієї серії:

*******
Пророча думка енцикліки Pacem in terris (1)

У квітні цього року минуло 50 років відтоді, як блаженний Папа Іван ХХІІІ оприлюднив своє енцикліку Pacem in terris (Мир на землі). Попереднього разу ми згадали, що не зважаючи на те, що збігло півстоліття, а світ багато в чому змінився, послання, залишене «добрим Папою», як його називали, й надалі залишається актуальним.

Сьогодні запрошуємо приглянутися до історичного контексту, в якому Папа Іван ХХІІІ написав енцикліку Pacem in terris, та її місце в навчанні Церкви про мир. Слід зазначити, що вона вписана в довгу серію документів, присвячених цій темі, які написали Римські Архиєреї ХХ століття. Згадаємо «Лист до провідників воюючих народів» (1 серпня 1917 р.) та енцикліку «Мир – великий Божий дар» (23 травня 1920 р.) Папи Венедикта XV, енцикліку «Незбагненні Божі задуми» (23 грудня 1922) р. Папи Пія ХІ, як також численні різдвяні послання Папи Пія ХІІ, зокрема, виголошене 1941 року.

Як бачимо, традиція церковного вчення на тему миру є розлогою, як і чималими були конфлікти, якими позначене ХХ століття. Тому й Папа Іван ХХІІІ звертається «до всіх людей доброї волі», наголошуючи на тому, що мир можливий. Для багатьох сучасників його оптимізм виглядав чимось ірраціональним. Багато-хто запитував: що спонукає Папу говорити про мир, коли лише два роки тому постала Берлінська стіна, яка розділила світ навпіл між радянською імперією та НАТО, а лише півроку тому людство мало не втягнулося у ядерну війну з причини так званої «Кубинської кризи».

Відповідь на це запитання блаженний Іван Павло ІІ дав в посланні з нагоди 34-го Всесвітнього дня миру, що відзначався 1 січня 2003 року: «Папа Іван ХХІІІ не був згідний з тими, хто вважав мир неможливим... Дивлячись на теперішність і на майбутнє очима віри та розуму, блаженний Іван ХХІІІ розгледів та пояснив глибокі спонуки, які вже існували в діях історії. Він знав, що речі не завжди є такими, як виглядають назовні. Не зважаючи на війни та загрози війни, в діях історії людства було присутнє щось такого, що Папа зрозумів, як багатообіцяючий початок духовної революції».

Яким же був історичний контекст написання енцикліки Pacem in terris? З появою ядерної зброї, змінилися концепція війни. Якщо б дві наддержави вступили в таку війну, на все людство чекала би катастрофа, наслідків якої неможливо передбачити. Тобто, війна вже не є засобом для того, щоб показати перевагу сили певної держави. Певні, так звані «справедливі» війни, боротьба за справедливість, могли здобути легітимізацію в очах громадської думки, що зовсім виключено у випадку ядерної війни. Зрештою, взаємозалежність між державами зросла настільки, що тиск можна здійснювати економічними та фінансовими засобами, не вдаючись до застосування зброї. З’являються інші типи війни, як от «продовольча», «інформаційна».

Зростання індустріалізованих країн виглядало необмеженим. Відбувався технологічний поступ. Майже всі колишні колоніальні країни Африки та Азії здобули незалежність і намагалися включитися в процес розвитку, сподіваючись забезпечити своїм народам гідне життя в культурній та економічний автономності.

Саме в такому контексті блаженний Іван ХХІІІ робить свій пророчий вклад у дослідження тогочасного світу, його конфліктів, проблем та сподівань. І в його енцикліці Pacem in terris можна розгледіти два рівні: перший – це традиційне вчення Церкви щодо згаданої тематики, а другий – деяка богословська новизна.

Перший рівень ґрунтується на тогочасному соціальному вченні, зокрема, й на текстах його попередників Пія ХІІ та Лева ХІІІ. Іван ХХІІІ наголошує на правах людини, пише про спільне добро, про пошану до етнічних менших, про пошану між народами, захист біженців, необхідність роззброєння, роль міжнародних інституцій.

Натомість, богословську новизну знаходимо вже у вступі до енцикліки, яка звернена до всіх людей, віруючих і невіруючих, «до всіх людей доброї волі». Іншими словами, її сторінки не зарезервовані лише для християн, вони звертаються до всіх людей.