Папа Франциск: без «Ісусової солі» християнин стає невиразним, музейним християнином

Християни повинні поширювати сіль віри, надії та любові. З таким закликом звернувся Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси, яку він очолив 23 травня 2013 р., вранці, в каплиці резиденції «Дім Святої Марти». Зі Святішим Отцем, серед інших, молилися працівники Конгрегації для Східних Церков.

Під час проповіді Папа говорив про «присмак», який християни повинні вносити у своє життя та життя ближніх. Сіль, яку нам дає Господь, – це сіль віри, надії та любові. А ми повинні подбати про те, щоб ця сіль, дана нам з впевненості у тому, що Ісус помер і воскрес, щоби нас спасти, «не втратила смаку, не стратила своєї сили». Але це не для того, щоб її зберегти, тому що сіль, закрита в посудині, нічого не дає.

«Сіль має сенс тоді, коли її додається, щоб приправити страви», – сказав Святіший Отець, вказуючи, що сіль віри, «яку ми отримали, призначена на те, щоб її віддавати, щоб приправляти нею». Бо інакше вона звітріє та буде непотрібною. «Тому, – закликав він, – ми повинні просити в Господа благодаті не стати християнами зі звітрілою сіллю».

Сіль має ще іншу особливість. «Коли сіль використовувати правильно, то смаку солі не відчувається... Відчувається смак кожної страви», – вів далі Папа, зауваживши, що подібно, як сіль сприяє тому, щоб смак страви ставав кращим, однак, збереженим, також і тоді, коли «звіщаємо віру», ті, хто отримує благовість, отримують її «згідно зі своїми особливостями». «Християнська самобутність, – сказав він, – не є одноманітністю! Вона приймає кожного таким, яким він є, його особистість, якості, культуру, і залишає його з цим, тому що це – багатство. Але додає йому щось більшого: додає смаку!»

За словами Святішого Отця, саме такою є сіль, якою ми повинні ділитися, А це також означає «виходити назовні з посланням, з тим багатством, яке маємо». А щоб ця сіль не псувалася, ми повинні, перш усього, ділитися нею, віддавати її на служіння ближнім, а по-друге – спілкування з Автором, Творцем солі, бо неможливо її «зберігати» лише ділячись нею через проповідь, але «потрібно молитви й адорації».

«І, таким чином, – підсумував Папа Франциск, – сіль зберігається, не втрачає свого смаку. Адоруючи Господа, переходимо від замкненості в собі самих до Господа, а завдяки звіщенню Євангелія – виходжу із себе самого, щоб нести благовість. Бо якщо не чинитимемо цих двох речей, щоб ділитися сіллю, то сіль залишиться у баночці, а ми перетворимося на музейних християн. Тоді можемо хвалитися сілю: ось вона, моя сіль, яка ж вона гарна. Я її отримав у Хрищенні, це те, що я тримав у Миропомазанні, під час катехизації...», але це буде «сіль без смаку, сіль, яка не діє».